Вас лякає запізнення навіть на 5 хвилин?: ось що це може означати

Люди, які систематично приходять на 20–30 хвилин раніше потрібного часу, у багатьох випадках не просто майстерно планують свій день. У цьому ховається набагато цікавіша психологічна особливість. Науковці стверджують, що люди, які приходять завчасно, нерідко прагнуть знизити рівень тривожності, уникнути сторонньої оцінки та відновити відчуття контролю над ситуацією.

Про це пише WP Tech.

Постійно приходите завчасно: що ця звичка розповідає про вас

За словами дослідників, чималу роль у цьому відіграють і засвоєні з дитинства правила. Наше ставлення до запізнень часто формується у ранні роки. Якщо в родині запізнення вважали виявом неповаги, а на перше місце ставили дисципліну, високі результати та безумовне уникнення помилок, у дорослому віці людина може сприймати прихід заздалегідь як непорушну установку.

За таких умов ранній вихід із дому дає відчуття безпеки: так легше уникнути помилки і позбутися ризику не виправдати чиїхось очікувань. Додаткові 20–30 хвилин перетворюються на своєрідну подушку безпеки.

Психологи пояснюють цю рису поведінки в людей як бажання знизити непевність щодо того, як минуть переговори чи що може статися в дорозі. Що сильніше виражена потреба контролювати обставини, то більший часовий буфер здається необхідним. Аналогічний механізм часто спонукає людей і до надмірної підготовки в інших сферах життя.

Засновниця нью-йоркської клініки Talk Tribeca Psychiatry Ліза Джордж пояснює, що за звичкою приходити раніше може ховатися перфекціонізм, тривожність та прагнення відповідати чужим очікуванням.

За її спостереженнями, чимало людей у такі моменти зосереджені не на самій майбутній зустрічі, а на намаганнях уникнути дискомфорту від невідомості, зняти ризик розчарувати інших чи втратити вплив на перебіг подій.

Така поведінкова модель швидко закріплюється. Якщо завчасний прихід приносить вам полегшення, мозок фіксує цю реакцію як дієвий захист. Згодом виникає стійке переконання, що саме запас часу врятував вас від негативної ситуації, навіть якщо реальної загрози не було. Як наслідок, запізнення починає сприйматися як катастрофа, якої слід уникати за будь-яку ціну.

Водночас Ліза Джордж наголошує: далеко не кожен, хто приходить раніше, потерпає від тривожності. Вирішальним критерієм є те, чи здатна людина за потреби спокійно сприйняти факт свого запізнення.

Якщо одна лише думка про затримку на 5 хвилин провокує сильний стрес, прискорене серцебиття або відчуття, що ситуація виходить з-під контролю, ранній прихід виконує роль заспокійливого ритуалу.

Утім, якщо ви приходите набагато раніше, ніж потрібно, це може мати приховані наслідки, такі як тривале очікування, зниження спонтанності, наростаюче роздратування щодо людей, які не надають пунктуальності такого значення. Тож ви можете роздратуватися ще сильніше, якщо вам доведеться чекати більше, ніж ви мали.

Чи справді приходити раніше — звичка успішних людей

Терапевтка у сфері ментального здоров’я Кейша Сондерс-Уолдрон зауважує, що хронічне прибуття набагато раніше притаманне амбітним людям, які звикли досягати високих результатів.

На її думку, цей механізм працює особливо виражено в тих, хто зростав у середовищі, де запізнення тягло за собою емоційні, міжособистісні чи навіть фізичні наслідки. Наприклад, якщо у дитинстві вас сварили й карали за запізнення.

У такому разі приїзд набагато раніше виступає своєрідною формою превентивного вибачення. Навіть ймовірність спізнення на хвилину сприймається як ризик завдати комусь клопоту.

Однак звичка приходити раніше, аби заспокоїти себе, насправді не дає бажаного ефекту, оскільки людина все одно відчуває тривожність та постійно перевіряє годинник, а також може прокручувати в голові різні негативні сценарії, які найчастіше не справджуються.

Психологія поведінки: останні новини

Нагадаємо, постійна потреба заповнювати кожну хвилину музикою, подкастами чи телевізором може бути способом уникнути дискомфорту від перебування наодинці з власними думками.

На це вказують результати 11 досліджень під керівництвом психолога Тімоті Вілсона з Університету Вірджинії, опублікованих 2014 року. Учасників просили 6–15 хвилин просто сидіти в порожній кімнаті й думати, проте більшість із них не отримала від цього задоволення, оцінивши буденні справи як приємніші.

В одному з експериментів близько двох третин чоловіків і чверть жінок навіть віддали перевагу легкому удару струмом, аби лише не залишатися в повній тиші зі своїми думками.