"Спали на піддонах, в туалет – під конвоєм або під себе": як росіяни мордували українців на Харківщині
До 24 лютого в селі Цупівка мешкало близько тисячі осіб. Сьогодні ж — не більше десятка.
© Національна гвардія України
Село Цупівка на півночі Харківщини, як і багато інших населених пунктів регіону, перебувало під окупацією від початку повномасштабного вторгнення. Окупантів звідси вибили у вересні, під час контрнаступу ЗСУ.
У Нацгвардії показали, як живе деокуповане село та що розповідають місцеві про злочини загарбників.
До 24 лютого у Цупівці проживало близько тисячі осіб. Сьогодні ж — не більше десятка. Місцевий мешканець Сергій розповів, як вдалося вижити під час окупації.
Жахи окупації і полон
За словами Сергія, йому довелося посидіти під арештом росіян.
"У туалет ходили під конвоєм, справляли потребу в пляшечку біля себе, потім виносиш. Всі лежали на дерев’яних піддонах, накидали ганчірок і там спали. Військовополонених до шістдесяти років змушували вантажити боєкомплекти, прибирати територію та виконувати інші господарські роботи, бувало, їх будили й серед ночі", — каже житель Харківщини.
Окрім військових, у полоні були також цивільні.
"Цивільних привозили в основному, якщо хтось на когось поскаржився. Натягували мішок або сумку на голову, заводили руки за спину, обкручували кілька разів, щоб не втік, і знімали тільки потім, коли заводили до приміщення", — розповідає Сергій.
Він каже, що час, проведений у “підвалі”, здався йому вічністю, але катувань він уник.
"Була ситуація, коли один хлопець молодий, який служив в українській армії зв’язківцем, незадовго до війни отримав місяць відпустки, і він приїхав сюди додому. Коли почалася окупація, його затримали та взяли в полон. До Гоптівки приїжджали в їдальню, привозили продукти, конвоїри не впильнували, тож йому вдалося передати рідним записку. У записці він вказав, що в полоні не тільки військові, а й цивільні", — зазначає експолонений.
За цю записку окупанти почали мордувати всіх ув'язнених.
"Нас усіх уночі підняли, в окупантів же психологія Радянського Союзу. Я сплю, мене вдарили по голові, ліхтар у вічі, сказали вставати, виносити всі речі, робити присідання. Були дві камери великі й одна маленька — одиночна, в якій теж чоловік сидів, не давали з ним спілкуватися. Я там був не один, зі мною був ще мій сусід, але вони фактично роз’єднували нас усіх. Тиснути на нас не було сенсу, бо вони не мали ніяких доказів.
Проте коли вони нас звідти випустили, то попередили, щоб ми нікому нічого не розповідали, бо будуть наслідки. Коли тут були росіяни, ми мовчали й навіть боялися по вулиці пройтися, бо зайвий вихід із дому – це зайва неприємність", — згадує чоловік.
Спротив
Навіть під час окупації цивільні мешканці намагалися чинити опір росіянами, хоча траплялися колаборанти, які "доносили" на земляків.
"Був обстріл, горів сусідній будинок, я вийшов на вулицю. У них стояла машина “УАЗ” і “Нива”, на якій їздив ФСБшник, він одразу підбіг до машини, вилаявся, сів і поїхав. А ті, хто зазвичай їздив на УАЗі, ховалися у двоповерховому будинку. Я підійшов подивитися – в авто була пробита проводка, завести його було неможливо.
Вони з машини вивантажили три ящики, у двох ящиках були міни протитанкові ТМ-62М – круглі великі, в іншому ящику — міни ОЗМ-72. Машина стояла поруч з моїм будинком, думав, якщо вибухнуть ці міни, то тут все рознесе. Коли завершився обстріл, вже вигоріло все, а вони — дивлюся, не з’являються, я пішов до машини, заглянув у неї, відкрив ящики та міни потихеньку до колодязя повідносив, шість штук кинув у воду – міни й детонатори, які вкручуються. Ті, які менші міни, але теж важкі ОЗМ-72, теж кинув у болото, а ящик із запалами сховав. Наскільки це допомогло, я не знаю. Потім нашим хлопцям показав”, — пригадує Сергій.
Місцеві викрадали у ворога боєприпаси для ЗСУ
За інформацією Нацгвардії, подібних історій десятки. Дехто, ризикуючи життям, крав та ховав російські боєприпаси, хтось вимінював їх на алкоголь, інші псували техніку загарбників.
Після деокупації було знайдено декілька імпровізованих схронів, зокрема у так званій “сірій зоні”. В одному з них були знайдені десятки ящиків з мінами 120 мм.
"Люди дбайливо відклали ті з них, які, на їхню думку, постачалися мобілізованим “ЛДНРівцям” вже непридатними для стрільби. Їхні здогадки підтвердили наші мінометники та інженери, які на повну скористалися трофейними боєприпасами", — йдеться в повідомленні.
Як живе село зараз
Сергій наразі забив побиті вікна плівкою. Він заготовлює дрова, адже це єдиний спосіб зігрітися. На вулицях лежать дроти електромереж — їх поки не відновили. Нацгвардійці запевняють, що, наскільки це можливо, підтримують мешканців звільнених територій.
Деокупація Харківщини: жахливі наслідки перебування росіян
Майже у всіх захоплених містах та селах на території України, зокрема й на Харківщині, росіяни облаштовували катівні для тортур та вбивств місцевих громадян.
Так, в селі Піски-Радьківські на Харківщині слідчі знайшли жахливу катівню, де утримували полонених – місцевих мешканців, АТОвців та полонених із ЗСУ. Поліції відомі дані військовослужбовців, над якими знущались росіяни.
У селищі Козача Лопань правоохоронці виявили тіла двох чоловіків зі слідами тортур та насильницької смерті (переломи кісток черепа, щелепи та ребер).
Директорка однієї зі шкіл Харківщини Лідія Миколаївна потрапила "на підвал" окупантів, бо не хотіла співпрацювати з ворогом. 60-річну жінку били, знущалися і утримували в жахливих умовах.
Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.