"Жовтий" параліч Києва: експерт пояснив підступний задум Путіна і назвав вихід

Росія прагне паралізувати життя у Києві затяжними тривогами. Після ударів балістикою вночі 24 вересня місто певний час атакували дрони. Декілька годин ворожих безпілотників над столицею не було — вони кружляли в області або проходили поруч транзитом, проте у Києві продовжувала діяти «жовта тривога», оголошена о 3:28, яка тривала понад 9 годин — до 12:27, а вже за пів години розпочалася нова.

За таких умов навчальні заклади не відкрилися, оскільки за чинними правилами це дозволено лише після відбою. Не курсувала відкрита наземна частина «червоної» гілки метро, а в торговельних центрах більшість магазинів залишилися зачиненими. Кияни у соцмережах наголошують, що від оголошення різних «кольорових» рівнів небезпеки мало користі, адже обидва мають жорсткі заборони без урахування реальної ситуації.

«Все це має вигляд дуже дивний і дикий. Я не можу відвести свою дитину до садочку, бо за "жовтого" рівня тривоги вони дітей не приймають і, можливо, вихователі навіть не встигли дістатися до садка. "Жовта" тривога оголошена від ранку і триває вже понад 9 годин. Мені довелося відпроситися з роботи, щоб бути з дитиною. Це ненормально! Адже над Києвом нічого не літає, загроза десь у області. Тому можна або скасувати тривогу, або дозволити людям під час цього рівня небезпеки відводити дітей до садочку. Треба вдосконалити ці правила, щоб вони не шкодили, а допомагали людям. От що нам робити, якщо "жовта" тривога буде весь день? Тупо сидіти і дивитися у стелю?» — скаржиться ТСН.ua киянка Олена.

Стратегія Путіна: зупинити життя у Києві

Військовий експерт, генерал-лейтенант у відставці Ігор Романенко переконаний, що Росія свідомо використовує затяжні атаки як інструмент психологічного та організаційного тиску на тилові міста.

«Це ціль росіян — паралізувати столицю, не дати змогу працювати, заблокувати роботу садочків та шкіл, офісів, магазинів. І для киян це серйозна проблема, бо від нас залежить: яким чином нам адаптуватися до таких умов, у які нас ставить противник. Те, що в уряді за місяць народили "жовтий" та "червоний" рівні тривоги — це геть не вирішення наявних проблем. Треба з цим працювати щодня, працювати з людьми і дивитися на реальність, а не тільки вмикати відповідний "колір". Це, до речі, роблять військові, а завдання цивільних: адаптуватися до нових обставин, адаптувати всю систему життєдіяльності міста», — розповідає Ігор Романенко.

Головною системною перешкодою експерт називає надмірну централізацію: сигнал надходить загалом «згори», а на місцях діють суворо за інструкціями, уникаючи будь-якої особистої відповідальності.

Вихід із кризи: чому потрібна локальна децентралізація рішень

На думку Ігоря Романенка, загальнонаціональні критерії тривоги мають бути адаптовані під реалії конкретних районів та мікрорайонів, щоб громадяни почувалися впевненіше.

«Інформація про рівень небезпеки у небі має надходити до керівників нижніх ланок — міські та районні адміністрації, директори дитсадків, шкіл, керівники торговельних мереж чи автозаправок. І вони мають ухвалювати подальші рішення, як діяти за конкретних обставин і робити це дуже швидко. "Червона" та "жовта" тривога — це для всієї країни, а нам треба деталізувати її для району, вулиці, мікрорайону, кварталу. Тоді люди отримають змогу не панікувати і бути більш впевненими у своїх діях. На жаль, ворог примушує нас це робити. А адекватної реакції від наших керівників на це поки що немає», — каже генерал-лейтенант.

Водночас він підкреслює, що тривалі обмеження є суворою необхідністю воєнного часу, проте владі й посадовцям слід терміново налагодити діалог та шукати компроміси.

«У Києві мають зібратися відповідальні посадовці і розібратися, як місту адаптуватися до нових умов війни. На мій погляд це треба робити так: надавати людям чітку інформацію про повітряну ситуацію над містом, давати її всім: керівникам районів, директорам садочків і шкіл, звичайним людям, щоб вони мали змогу працювати і відповідно реагувати на можливі загрози. Бо бензинові "Шахеди" — це одне, і геть інше — реактивні. Зрозуміло, що ворог може отримати доступ до цієї інформації і використовувати її у власних цілях, тому, як варіант, можна її зробити закритою. Загалом нам варто шукати компромісні варіанти, але це, на жаль, зовсім не робиться. Чомусь у нас вхопилися за два рівня тривоги, "червоний" та "жовтий", і вирішили керуватися цими широкими мазками, а так не вийде. Бо щодня ситуація змінюється і на ці зміни треба адекватно реагувати», — зазначає Ігор Романенко.

Як розблокувати дитячі садки Києва: досвід прифронтових міст

Освітня омбудсменка Надія Лещик погоджується, що проблема із затяжними тривогами у Києві дійсно серйозна, але підкреслює, що будь-яку проблему можна вирішити — важливо шукати можливі шляхи. Наприклад, перейняти досвід працівників дитсадків та шкіл, які вже майже п’ять років працюють у прифронтових містах та регіонах у таких умовах.

«Перед нами стоїть дилема: батькам треба на роботу і потрібно прилаштувати на цей час дітей у садочку. Адже не у всіх є дідусі та бабусі, а якщо є, то вони не завжди можуть доглянути за дітьми. Водночас, ми не можемо примушувати педагогічних працівників йти на роботу під дронами та ракетами. І саме досвід прифронтових міст тут може бути корисним. У кожному закладі освіти, особливо у садочках, є люди, які живуть поруч і не витрачають час на доїзд на роботу. Тому з такими працівниками треба домовлятися, звісно без примусу, щоб такі працівники приймали до садочку дітей», — розповідає ТСН.ua Надія Лещик.

За її словами, це може працювати так: маємо "жовтий" рівень тривоги — вранці директор закладу робить переклик і запитує, хто може зараз прийти на роботу і прийняти дітей. І людина, яка живе поруч, каже — я можу.

«Такий працівник приходить до садочку, приймає дітей з усіх груп і проводить до укриття, а вже коли до садочку прибувають вихователі груп, вони залежно від ситуації організовують освітній процес. Тобто директор кожного садочка Києва може організувати роботу так, щоб освітній процес тривав, попри "жовту" тривогу. Але все треба робити без примусу до педагогічних працівників», — зауважує освітня омбудсменка.

Саме так це працює у прифронтових дитячих садочках — Києву треба вивчати їхній досвід і продовжувати працювати.

Живий зв’язок із батьками та перегляд жорстких регламентів КМДА

«Також можна запровадити систему чергування у садочку серед працівників. У деяких, до речі, вже є відповідальний черговий і людина, яка може його підмінити на випадок хвороби. Тобто роботу садочків за "жовтого" рівня тривоги цілком можливо забезпечити. Батькам треба тримати постійний контакт з вихователями та знати, у кого можна запитати: чи є кому прийняти дитину в садочку. Такий постійний контакт та комунікація допоможуть і вихователям, і батькам», — каже освітня омбудсменка.

Наприклад, медики за «жовтої» тривоги працюють, тобто зранку вони їдуть на роботу у Києві і їм треба прилаштувати у садочку дитину і важливо, щоб садочок працював і приймав дітей. Також працюють рятувальники, водії, працівники сфери критичної інфраструктури. Їм потрібно бути на роботі й знати, що їх діти перебувають під наглядом у безпеці.

«Саме тому треба працювати з кожним дитячим садочком індивідуально та організовувати його роботу відповідно до умов "жовтого" рівня тривоги. Чинний Регламент роботи закладів освіти у Києві дуже жорсткий. Тому ми звернулися з листом до КМДА щодо перегляду цього Регламенту з урахуванням безпекових викликів, які зараз є у місті», — підсумовує Надія Лещик.