"Я помер 4 лютого": звільнений з полону воїн пережив пересадку серця та шокував історією про порятунок

Знайомство з рятівником на вечірці та шлях із Чернівців до Києва за п'ять годин автівкою заради життя. Всесвітній день серця відзначали напередодні. У столичному Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії зібрали найунікальніших своїх пацієнтів, аби поділитися їхніми історіями та нагадати: серце любить бути перевіреним.

Тут майже як у кафе — за окремими столиками сидять ті, кому є що згадати разом. Це пацієнти та лікарі, які свого часу врятували їхні життя.

Про це йдеться у сюжеті кореспонденток ТСН Неллі Ковальської та Ірини Маркевич.

Випадкова зустріч на обіді

«Ми були на обіді, і на цьому обіді, коли є лікар, тема завжди заходить про щось медичне», — розповідає телевізійний та кінорежисер Семен Горов.

Кілька років тому він так само опинився за одним столиком із паном Георгієм, кардіохірургом, у спільних друзів. Пан Семен поділився історіями лікування власного серця — першу операцію йому зробили ще у тридцять років. Зненацька з’ясувалося, що із сусідом по столу вони вже зустрічалися.

«Ми зрозуміли, що це стентування робив я», — згадує лікар.

Випадкова зустріч лікаря та пацієнта стала приводом для нового обстеження.

«Зараз мені вже 55, я переніс дуже багато операцій і на відкритому серці, і шунтування, і стентування, тому, на жаль, вже спеціаліст у цьому питанні. Що любить серце? Серце любить бути перевіреним», — каже Семен Горов.

«Я помер 4 лютого»: історія врятованого захисника

За сусіднім столиком — захисник Юрій. Минулого літа його звільнили з полону після двох років російської тюрми. Він пройшов Горлівку, Торецьк, Бійськ, страшно схуд і змарнів від катувань. За кілька місяців після повернення додому Юрі стало зле.

«Мені з кожним днем ставало гірше й гірше. Я скинув тоді нормально ваги, виглядав як після полону і спати не міг: спав 2 години і тільки сидячи, лежачи не міг спати», — пригадує Юрій.

Удома в Житомирі його безрезультатно лікували від аритмії. Згодом знайомі волонтери привезли чоловіка до столиці, в Центр кардіології та кардіохірургії.

«Як мені сказали, я десь у полоні ще переніс інфаркт, але я цього не знав», — розповідає захисник.

З'ясувалося, що його серце працює всього на 10%. Кілька днів Юру лікували медикаментозно, згодом перевели до реанімації.

«4 лютого я помер, а 5-го вже прокинувся на апараті. Власне серце зупинилося», — каже Юрій.

Медики змушені були повідомити рідним важку звістку.

«Я дружину покликала, дуже перепрошую, кажу, але вашому чоловіку потрібна пересадка серця, це єдиний варіант», — пригадує розмову з родиною лікарка.

Але донорського серця ще треба було дочекатися. Життя Юрія підтримував апарат ЕКМО — він фактично дихав за нього і замість серця розганяв по організму насичену киснем кров. Реабілітологи тим часом змушували чоловіка постійно рухатися просто в ліжку чи поруч із ним. Сам пацієнт порівнює це з полоном — каже, став заручником апарата, що підтримував у ньому життя, і це було нестерпно.

«Я вже вмирав не один раз — що на війні, що до війни... Такий депресняк, прив'язали до ліжка. Кажу: «Якщо мені до дня народження не знайдуть серця, Таню, то хай мене відключають, щоб я не мучив ні тебе, ні себе». Він так про це спокійно говорив... Я кажу: «Як тебе можуть відключити?» — згадує дружина Тетяна.

Його очікування тривало 33 дні. Донором для Юрія став 43-річний чоловік, який помер від інсульту.

«Серце ідеальне для цього пацієнта», — констатували лікарі.

Сьогодні Юрій з упевненістю каже: його нове серце працює ідеально.

Порятунок шестирічного Миколки

За третім столиком — аж троє людей. Шестирічний Микола весь час намагається відібрати мікрофон у своєї мами. Він став ще енергійнішим, ніж був навесні.

З Миколою журналісти познайомилися у квітні цього року — через три тижні після трансплантації. Ваду серця йому діагностували ще внутрішньоутробно. Коли хлопчикові був рік, його прооперували, і він жив звичайним дитячим життям. Але рік тому йому раптово стало зле. Тоді ж лікарі зрозуміли: традиційні методи безсилі, необхідна термінова трансплантація.

Рідні хлопчика спочатку відмовлялися від операції:

«Він уже був на ЕКМО, йому було там дуже погано, і органи у нього відмовляли. Тому ми цього не хотіли, не хотіли бачити, як він там мучиться», — розповідає мати.

Лікарі кажуть: шанси отримати дитяче донорське серце були мінімальні. Аж раптом їм повідомили, що трагічно загинув 13-річний Іван — здоровий і спортивний хлопчик з Одещини. На відео з лікарні — коридор шани у столичному «Охматдиті»: лікарі проводжають пацієнта, якому не змогли допомогти, і дякують родині, яка наважилась дати згоду на трансплантацію. Органи Івана тоді врятували аж трьох малюків.

Серед них — і Миколка, якого за п'ять годин доставили на операцію до Києва з Чернівців.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ПЕРЕГОВОРИ США ТА РФ! ВТЕЧА КРАВЧЕНКА до Відня! Амінь російському Ту-95 | ТСН 20:00 29 вересня