"Нас відганяли від паркану пострілами": моторошні деталі злочину росіян в Оленівці та хімічна пастка у бараку
Чотири роки після кривавого теракту в Оленівці: 93 азовці досі залишаються у російському полоні.
Оленівка / © Associated Press
Нині у російських буцегарнях досі залишаються понад дев'яносто бійців бригади «Азов», яких уже після виходу у полон росіяни підступно й зухвало намагалися вбити в так званому «бараку № 200» в Оленівській колонії.
Про тих, хто вижив у тому кривавому теракті, та про тих, хто досі невтомно чекає своїх рідних із полону — детальніше у спеціальному матеріалі кореспондентки ТСН Мар'яни Бухан.
Історія Олега Лобова: 4 роки у російському полоні
Анна Лобова вже п'ятий рік чекає свого чоловіка Олега з полону. Її чоловік — азовець, який у запеклих боях за Маріуполь спочатку втратив брата-близнюка (Віталій загинув під час складного перегрупування на «Азовсталь»), а у травні 2022 року разом із усім гарнізоном Маріуполя за наказом вищого командування вийшов у так званий почесний полон.
Як і тисячі українських захисників, Олег Лобов опинився у страшній Оленівській колонії. За два місяці полону, наприкінці липня 2022 року, росіяни раптово переселили його та ще 192 азовців в окремий ізольований барак на території промзони поруч.
Ніч теракту та спланована пастка в «бараку 200»
«Крафт», боєць бригади «Азов»: «Я прокинувся вже безпосередньо від того, що отримав поранення. Я не чув самого вибуху чи прильоту — я прокинувся від пекучого, розривного болю в животі. Мені здається, це була частина металевого даху... Там були гострі залізні осколки, які пройшли крізь мене наскрізь».
«Сергій», боєць бригади «Азов»: «Я прокинувся від того, що просто падаю з ліжка... З даху почало все валитися, мене дещо завалило цим усім, і я спалахнув, загорівся. Усі, хто був у самому епіцентрі, де я перебував — усі загинули на моїх очах, просто по колу... Мені просто тупо пощастило».
Цей масовий теракт росіяни готували заздалегідь. Для цього окупанти навмисно обрали окрему будівлю на промзоні, яка розташовувалася осторонь і взагалі не була пристосована для проживання людей.
Дмитро, колишній військовополонений: «Цей барак був повністю зарослий бур'яном. Усередині стояло багато якихось верстатів та механічних приладів, а вся підлога була густо залита мастилом».
Дмитро — цивільний маріуполець, який на початку повномасштабного вторгнення пішов до тероборони. Окупанти схопили його просто на вулиці й кинули до Оленівки. Він був одним із тих бранців, яких росіяни під примусом виганяли готувати цей барак на промзоні. Тоді люди ще не розуміли страшного задуму ворога.
Напередодні вибуху з бараку вивезли верстати та впритул поставили двоярусні ліжка. Але підлогу від пального та мастила ніхто не мив. Під час вибуху палаюче мастило перетворило приміщення на вогняну пастку, де хлопці згоряли заживо.
«Алея смерті» та ненадання медичної допомоги
Усі, хто після вибуху міг рухатися, почали вибігати з охопленого полум'ям приміщення та витягувати тяжкопоранених побратимів. Бійці рвали сітку-рабицю й намагалися дістатися головних корпусів, аби покликати на допомогу лікарів. Проте по периметру вже стояв озброєний російський конвой.
«Крафт», боєць бригади «Азов»: «До них підбігають хлопці, більш-менш цілі, просять медикаменти, бинти, благають викликати швидку допомогу для поранених. Вони взагалі нічого не дають — навпаки, жорстоко відганяють їх від паркану. Я чув постріли в повітря та погрози всім вийти на алею».
Кадри закривавленої алеї в Оленівці згодом облетіли весь світ. Бійці назвали її «алеєю смерті».
«Сергій», боєць бригади «Азов»: «Це справжня дорога смерті... Ми там усі збиралися, стікали кров'ю, і там на землі помирали хлопці. П'ятеро наших бійців померли безпосередньо біля того паркану, не дочекавшись допомоги».
Тих, хто вижив, окупанти погодилися вивезти до лікарні в окупований Донецьк лише вранці — через пів доби після вибуху. «Крафт» одразу потрапив до реанімації. Тамтешні лікарі відверто дивувалися, що чоловік узагалі вижив, адже в його тілі залишилося трохи більше літра крові.
На відео російських пропагандистів із донецької лікарні Анна Лобова згодом упізнала свого пораненого чоловіка Олега. Жінка наголошує: туди відправляли не всіх, а лише тих, хто перебував у найкритичнішому стані.
Хід розслідування та офіційна статистика
Уже чотири роки цей кричущий воєнний злочин розслідує Офіс Генерального прокурора України. На місце масового вбивства росіяни досі не пускають міжнародних експертів та комісії ООН. Слідство змушене спиратися на покази врятованих бійців, експертизи тіл та матеріали розвідки.
У 2024 році Офіс Генпрокурора повідомив про підозру двом керівникам Оленівської колонії, які віддали прямий наказ підлеглим не надавати медичну допомогу пораненим азовцям.
Тарас Семків, заступник начальника Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу ГПУ: «Цей злочин пріоритезовано. Слідчі залучають усі наявні можливості, аби довести розслідування до кінця та встановити всіх без винятку осіб, причетних до його скоєння».
Офіційні дані слідства:
49 бійців загинули внаслідок теракту у «бараку № 200». Їхні тіла репатрійовано в Україну (по двох тілах експертизи ідентифікації ще тривають);
49 поранених, які вижили під час вибуху, вдалося звільнити з полону під час чергових обмінів;
93 бійці з «бараку № 200» досі залишаються у російському полоні (майже половина з них — це ті, кого РФ одразу після теракту внесла до списків важкопоранених).
Бійці «Крафт» та «Сєрьога» були визволені з неволі восени 2022 року. Згодом обидва пройшли реабілітацію та повернулися на фронт захищати Україну. Вони наголошують: світ не має права забувати про цей цинічний злочин Кремля.
В Україні 28 липня офіційно визнано Національним днем скорботи та вшанування пам'яті Захисників та Захисниць України, які загинули в полоні.