Дорожчі за карету: чому у старій Британії ананаси здавали в оренду та боялися з'їсти

У Британії XVIII століття екзотичний ананас коштував цілий статок і був настільки недоступним, що його передавали з рук у руки як головну прикрасу святкового столу та не їли. Аристократія змушена була брати ананаси в оренду для вечірок, адже вирощування одного плоду обходилося у величезні кошти.

Про це пише Space Daily.

На початку XVIII століття вирощений в Англії ананас вважався настільки цінним, що його не наважувалися їсти. Замість цього фрукт використовували як головну прикрасу святкового столу, а один і той самий ананас міг «подорожувати» з одного прийому на інший, поки не починав псуватися.

Однак така традиція виникла не відразу після появи ананаса у Великій Британії. За даними дослідниці Лорен Алекс О’Гаган із Кардіффського університету, історія популярності цього фрукта почалася ще 1668 року. Тоді король Карл II наказав доставити ананас із Барбадосу та поставив його на верхівку фруктової композиції під час вечері з французьким послом, коли між Англією та Францією тривала суперечка щодо прав на острів Сент-Кітс. О’Гаган зазначає, що після завершення бенкету монарх усе ж розрізав ананас і з’їв його.

Натомість звичай використовувати фрукт виключно як символ достатку сформувався вже пізніше, коли його вирощування в Англії стало показником престижу, а не лише ознакою доступу до дорогого імпорту.

Чому ананаси у Британії були такі дорогі?

Висока ціна пояснювалася не тільки віддаленістю місця походження. Щоб виростити ананас в англійському кліматі, необхідно було роками підтримувати в оранжереях тропічну температуру. Такі спеціалізовані теплиці, відомі як pineries (ананасові оранжереї), були надзвичайно дорогими в будівництві та експлуатації, а також часто становили небезпеку.

У матеріалі BBC News, опублікованому 2020 року, садівниця Джоанна Лаузен-Гіґґінс пояснює, що в середині XVII століття теплиці обігрівалися внутрішніми печами, а їхній дим нерідко знищував рослини. Пізніше почали використовувати систему так званих «вогняних стін», які нагрівалися гарячим повітрям від печей і вимагали постійного підкидання вугілля. Через це чимало ананасових оранжерей знищували пожежі. У книзі The Pineapple: King of Fruits історикиня Френ Боман зазначає, що вирощування одного ананаса до повної стиглості в Англії початку XVIII століття коштувало приблизно вартість нової карети.

У різних історичних джерелах найчастіше згадується одна й та сама сума — 60 фунтів стерлінгів за один ананас.

Особливо цінувалися плоди, вирощені в Англії, а не привезені з-за кордону. Покупці звертали увагу на те, чи збереглися на ананасі листя та пагони, адже це підтверджувало його місцеве походження. Цінність полягала не стільки в самому фрукті, скільки в тому, скільки коштів і зусиль було вкладено в його вирощування.

Чому сучасні оцінки вартості різняться?

Якщо перерахувати ті самі 60 фунтів у сучасні гроші, можна отримати різні суми. Лорен Алекс О’Гаган оцінює їх приблизно у 5000 фунтів, тоді як BBC наводить цифру близько 11 тис. фунтів. В американських публікаціях трапляються оцінки від 8000 до 14 400 дол.

Різниця пояснюється тим, що автори використовують різні методики перерахунку історичної вартості. Документально підтвердженою залишається лише сума в 60 фунтів, тоді як сучасні еквіваленти є лише приблизними оцінками.

Ананаси напрокат

Історики також згадують про поширену практику оренди ананасів. У статті для The Paris Review (2018) Ніна-Софія Міральєс пише, що існували спеціальні крамниці, де можна було взяти фрукт напрокат, якщо людина не могла дозволити собі власну ананасову оранжерею. Покоївки переносили дорогі плоди між будинками, ризикуючи стати жертвами крадіїв.

Збереглися й документальні свідчення про спеціальний посуд для демонстрації ананасів. Керамічні майстерні виготовляли підставки з центральним отвором, який дозволяв встановити фрукт вертикально. Навколо нього викладали дешевші плоди, які й подавали гостям.

У дослідженні, опублікованому 2018 року в журналі Eighteenth-Century Fiction, простежується, як зображення ананаса стало популярним мотивом на стаффордширській кремовій кераміці. На думку авторів, цей символ був насамперед способом підкреслити імперський статус, а не лише знаком гостинності.

Картина, яку цитують частіше, ніж уважно розглядають

Майже всі матеріали про історію ананаса супроводжуються одним і тим самим полотном, на якому садівник, стоячи навколішки, підносить ананас Карлу II. Зазвичай його описують як сцену вручення першого ананаса, вирощеного в Англії.

Втім, у каталозі Royal Collection Trust зазначено, що картина, датована приблизно 1675-1680 роками, не дає підстав стверджувати це напевно. За даними каталогу, чоловік на полотні лише ймовірно є королівським садівником Джоном Роузом, а сам ананас, найімовірніше, був імпортованим.

Сумніви щодо традиційного трактування висловлює і Френ Боман. Вона припускає, що слова про те, що фрукт «виростили», могли означати лише його дозрівання після доставки до Англії, а не повний цикл вирощування.

Таким чином, головний символ британської «ананасової манії» може бути радше елементом престижної легенди, ніж достовірним історичним свідченням.

Будівля у формі ананаса

Одним із найвідоміших матеріальних нагадувань про цей період залишається павільйон біля містечка Ерт у шотландському Стерлінгширі. Його звели 1761 року для Джона Мюррея, четвертого графа Данмора.

За інформацією The Landmark Trust, масивний кам’яний купол у формі ананаса добудували трохи пізніше — після того, як Данмор повернувся з Вірджинії, де обіймав посаду губернатора, 1777 року.

Своєю чергою National Trust for Scotland, який отримав цей маєток 1974 року, повідомляє, що в огородженому саду використовували порожнисті стіни для циркуляції гарячого повітря, необхідного для вирощування фруктів. Димарі при цьому були замасковані під кам’яні декоративні вази.

Фактично після втрати губернаторської посади в Америці Данмор повернувся до Шотландії та спорудив «12-метровий кам’яний ананас».

Що поклало край моді на ананаси?

Мода на ананаси як символ статусу почала зникати після появи пароплавів, регулярних постань фруктів із колоній у 1840-х роках, а пізніше — із розвитком консервування. Коли ананас перестав бути рідкістю, він утратив і свою символічну цінність. Представники заможних верств почали шукати інший продукт, який був би дорогим і складним у вирощуванні.

Лорен Алекс О’Гаган вважає, що такою новою ознакою статусу стала селера. Її вирощували у спеціальних траншеях, що вимагало значних витрат праці. У вікторіанській Британії селера коштувала близько 33 шилінги, її також виставляли у спеціально виготовлених скляних вазах і спочатку радше демонстрували гостям, ніж подавали до столу.

Згодом технології вирощування вдосконалилися, селера стала доступною широкому загалу й повторила шлях ананаса — від предмета розкоші до звичайного продукту.

До слова, вчені з’ясували, що перші жителі Америки були не всеїдними збирачами, а професійними мисливцями на гігантських тварин. Дослідження решток на 50 давніх стоянках від Аляски до Південної Америки показало, що понад 80% їхнього раціону становили мамонти, гігантські лінивці та гомфотерії вагою понад тонну. Щойно гіганти зникли, давні американці були змушені пристосовуватися до місцевих умов і переходити на дрібнішу здобич.