Лікар назвав містичну ознаку смерті, яка з'являється у людей наприкінці життя

Медик зі США Крістофер Керр розповів, що пацієнти перед смертю дуже часто заявляють, що бачать своїх покійних родичів.

Про це пише dailymail.com.

Люди наприкінці життя часто «бачать» своїх покійних родичів

Доктор Крістофер Керр, лікар хоспісу та паліативної допомоги з Буффало, штат Нью-Йорк, зазначив, що вмираючі пацієнти часто розповідають про бачення померлих близьких, які піклувалися про них або захищали їх протягом життя.

Керр пояснив, що ці пацієнти твердо переконували, що це не був сон чи галюцинація, кажучи, що вони чітко бачили своїх близьких і були впевнені в значенні цих видінь.

Лікар додав, що пацієнти перед смертю точно знали, які саме «померлі прийшли до них у гості», зауваживши, що родичі чи подружжя, з якими у пацієнта були складні стосунки, там не були.

Це могло означати, що пацієнт бачив свою матір, але не батька, або що, якщо людина була одружена кілька разів, до неї завітав лише один конкретний чоловік чи дружина.

Незалежно від того, кого бачили безпосередньо перед смертю пацієнта, Керр зазначив, що більшість — приблизно 88 відсотків — стверджували, що цей досвід був позитивним і що він втішав їх у останні дні життя.

Дочка однієї з пацієнток Керра стверджувала, що ці бачення почалися за два-чотири місяці до смерті її матері, додавши, що існувало розуміння: близькі, які відвідували її матір, будуть там у потойбіччі, чекаючи, щоб втішити їх.

Жінка перед смертю розповіла про зустрічі з покійними

Під час інтерв’ю в липні 2026 року в подкасті «The Oprah Podcast» жінка на ім’я Джулі розповіла про конкретні подробиці видіння своєї матері Джин, яке сталося за кілька тижнів до її смерті.

За словами Джулі, Джин почала бачити свою матір, яка померла 30 років тому, сидячою в кріслі в тій самій кімнаті, де перебували обидві жінки.

«Мама сидить у кріслі на протилежному боці кімнати і вона чекає на мене, і хоче, щоб я знала, що вона завжди буде поруч зі мною», — згадала Джулі слова своєї матері.

Медики пояснив, чому так може ставатись

Керр, який досліджував і писав про переживання людей, що опинилися на межі смерті, не зміг сказати, звідки беруться ці бачення, ані довести їхню реальність.

Однак він помітив спільну рису у всіх цих передсмертних переживаннях: вони давали пацієнтові відчуття цілісності — тобто ці «відвідини» зазвичай допомагали вирішити якусь невирішену проблему в житті цієї людини.

Керр додав, що життя часто залишає людей незавершеними. Майже кожен несе в собі щось незавершене, наприклад, смерть одного з батьків у дитинстві, втрату дитини одним із батьків, почуття провини, жаль, розірвані стосунки або відчуття, що їх не пробачили за якийсь минулий інцидент.

Лікар і автор назвав ці невирішені проблеми психічними або духовними ранами, зазначивши, що тіло несе фізичні рани, які вже не можна вилікувати після смерті, але ці візії часто дають людям шанс зцілити духовні рани.

Керр, автор книги «Смерть — це лише сон», провів понад 1 500 інтерв’ю з пацієнтами, які до самої смерті залишалися повністю притомними, щоб задокументувати ці незрозумілі зустрічі.

Мати Джулі, Джин, була однією з таких респонденток і розповіла, що візит її матері був не єдиним випадком, коли померлі близькі приходили до неї перед смертю.

«Я лежала в ліжку, і люди дуже повільно проходили повз мене. Тих, хто був праворуч, я не знала, але всі вони були дуже привітними і торкалися моєї руки чи зап’ястя, коли проходили повз. А з іншого боку були люди, яких я знала», — розповіла Джин у відеосвідченні, записаному перед смертю.

Джин згадала, що під час цього конкретного візиту там були її мати, батько, дядько та зять.

Вона також зізналася, що не завжди мала найкращі стосунки зі своєю матір’ю, яка неодноразово відвідувала Джин, але додала, що «наприкінці ми все владнали».

Керр описав смерть як поступовий процес, а не раптову, драматичну подію. Наприкінці життя люди, як правило, більше сплять. За словами Керра, смерть зазвичай настає під час цього дедалі глибшого сну, а не тоді, коли людина повністю прокинута й розмовляє.