Якщо знати, як діяти під час “прильоту”, кілька секунд можуть врятувати життя

До війни життя киян Люди та Саші було сповнене звуками. Для закоханої пари вони символізували шум прибою, спільні подорожі та творчість.

“Я звукорежисер і я багато використовую звуки, – каже Саша. –  Звуки – це щось, що розповідає про світ, про предмети, про їхню вагу, про відстань до них. Звуком можна зробити так, щоб людина захотіла плакати в кіно. А без звуку цього не зробиш”. 

Але з 24 лютого життя молодят, як і кожного з нас, зазвучало по-новому. Пара прокинулася від моторошного ревіння сигналу повітряної тривоги. 

“Мені здавалося, що я дуже добре розумію, як звучить війна, як звучать різні вибухи, ракети і так далі. Але я дуже багато для себе нового повідкривав”, – каже Олександр. 

“Тоді почалась повітряна тривога, але вона тривала так довго, що ми взагалі забули, що вона є, – пригадує Люда. –  Ми щойно зайшли додому, і тут цей звук! Ми навіть не чули звук наближення ракети. Ми почули уже цей “га-гах”, коли весь будинок вібрує. І що ми далі робимо? Ми йдемо на іншу сторону будинку, щоб подивитися, куди ж там приліт”. 

“Коли лунають сигнали повітряної тривоги, багато людей замість того, аби проходити в укриття, йдуть дивитися, а що там, власне, відбувається. Був випадок, коли люди виходили і дивилися з вікна у Вишгородському районі Київщини, і одному із таких людей просто знесло уламками голову. Якщо ви не знаходитесь в укритті, то хоча б відійдіть від вікна”, – застерігає речниця поліції Київської області Ірина Прянішнікова. 

Після ворожої атаки Люда та Саша залишилися жити в будинку, сподіваючись, що в один і той самий ЖК ракета двічі не влучає. Чи варто покладатися на випадок? Як діяти, почувши характерний звук небезпеки? Та скільки часу має людина, аби скористатись шансом жити далі?

Денис Десятник – екс-командир ізраїльського спецпідрозділу. Нині він тренує бійців українських Сил спеціальних операцій. І безпомилково розрізняє звуки війни: “В Ізраїлі до цього вже звикли. Там до звуків війни діти звикають від народження. А в Україні люди, звісно, до такого не готові. Аби вижити, вони мають призвичаїтися до думки, що це може не скінчитися ніколи. Війна закінчиться, а загроза весь час висітиме в повітрі”. 

26-го червня, за два місяці після першої атаки, у ЖК, де живуть Люда та Саша, ворожі ракети прилетіли вдруге. Цього разу удар стався рано вранці. Тому багато хто проспав сигнал повітряної тривоги та схаменувся лише в момент прильотів.

“Я прокинулася від бабаха, – пригадує дівчина. – І ти чуєш далі цей свист. Тобто ти знаєш, що воно ще летить, знову бабах і знову свист. Будинок просто трясло... Тоді було три прильоти підряд”. 

“Сидимо і чуємо, як летить, – розповідає Саша. – Це щось таке низькочастотне, яке ти прям тілом відчуваєш. Тобто це звук реактивного літака, який наближається. Прямо чуєш, як ця штука до тебе прямує от зараз тобі в вікно залетить. А свист ракети – це просто настільки швидко відбувається, що все, що можна робити, це завмерти. Те, що ми і робили… І потім вибух”.

“В такій критичній ситуації може бути 3 базові реакції: бий, біжи або завмри. І це інстинктивна реакція. Людина її сама не обирає, – пояснює відгук на шокову подію Тетяна Сіренко, керівниця психологічного центру з реабілітації ветеранів. – Як допомогти собі вийти з цього стану? Це коротенькі техніки заземлення. Просто задати собі кілька запитань: де я зараз знаходжусь, що зі мною відбувається, яке сьогодні число? Тобто допомогти собі повернутися в реальність і нагадати, що зараз є небезпека і важливо діяти”. 

“Приліт відбувся дуже близько, утворилася велика вирва, двох верхніх поверхів немає, – згадує ту ракетну атаку Людмила. – Дійсно, ще трошки, і це могли бути ми. Мені було дуже погано. Якщо вночі починалася повітряна тривога, я просто боялася заснути. А ще й машини, що проїжджають – вони характерний звук видають. А ще трамваї розверталися, які постійно торохтять. Ми вирішили таки переїхати в тихіше місце”.  

То чи можна хоч якось убезпечити себе, якщо навчитися розрізняти звуки війни? 

“На початку будь-якої повітряної атаки важливо вчасно реагувати. Люди чують звук, та вони не розуміють, що це: ракета, дрон або будь-який літальний апарат – варто розуміти, що це саме”, – каже Ірина Прянішнікова.

Якщо ви чуєте звук, схожий на вибух дуже великої петарди, це працює наша ППО, а значить, ворог атакує. Характерний свист із шурхітом, що наближається та стає гучнішим – це ракета і вона наближається до вас. Дрони звучать по-іншому – немов двигун газонокосарки чи мопеда. Від моменту, коли ви почули цей звук, мине секунд 10, і може пролунати вибух. 

“Дуже часто саме громадяни стають тими, хто повідомляє наші сили безпеки про атаку. Якщо вони дзвонять до поліції, їх оператор буде запитувати, що саме вони чують. І по цьому звуку ми повідомляємо сили оборони, що саме летить, – пояснює Ірина Прянішнікова. – Дійсно, важливо розрізняти сигнали дрону, ракети чи роботу ППО, але перш за все – проходити в укриття і дбати про власну безпеку”. 

Якщо у мирних українських містах зберігається загроза ракетної атаки, у зоні активних бойових дій до неї додається небезпека бомбардувань і артилерійських обстрілів. Розуміння того, що саме стріляє, не раз рятувало життя Ніколь – дівчини, яка 38 днів перебувала у пеклі Маріуполя. Раніше ми розповідали її історію виживання під час блокади міста. 

“Цим умовам війни тебе ніхто не вчить – ти сам навчаєшся всього, перебуваючи в цих пекельних умовах, – каже Ніколь. – Навіть якщо вам розкажуть, як треба поводитись під час активних бойових дій, ти лише на практиці зможеш це зрозуміти. Летить літак – ми заходили в дім, просто під дах. Скинув бомбу, вона впала не на нас – все добре, ми повернулися на вулицю. Ми якось навчилися розпізнавати, далеко це чи близько, праворуч чи ліворуч. і коли вже близько, знали, що то за техніка. Тобто, чи-то “гради”, чи-то мінометник поруч, чи артилерія, чи ближній бій. Ми розпізнавали, аби знати, скільки часу в нас є на те, аби сховатися”. 

Звук мінометного обстрілу нагадує довгий тягучий свист – він сигналізує, що до вибуху залишилось близько пяти секунд. Схоже звучить і гаубиця. Але снаряд прилетить вдвічі швидше. Чуєте щось, схоже на шурхіт – обережно, за 10-15 секунд до вас може прилетіти “град”. А якщо у небі гул, існує ризик бомбардування, що розпочнеться за лічені секунди.

“Приліт – це не так, коли ти читаєш в телеграмі про те, що завтра він станеться із ймовірністю 90%. Приліт може бути тієї миті, коли ти читаєш це повідомлення. Людина має розраховувати на те, що в неї є 10-15 секунд, аби заховатися. А не розслаблятися і думати, мовлял, це такий-то звук, тож, в мене є зайвих 3-5 секунд, – наголошує підполковник ГУР Денис Десятник. – Немає значення, чим обстрілюють і як обстрілюють. Задача одна: якомога швидше піти в укриття, а не намагатися розпізнати якийсь звук чи свист. Піти подалі від вікон, від усіляких колюче-ріжучих предметів, що можуть розлетітися та поранити вас”. 

“Поки ти на власному досвіді не почуєш, як це звучить – ти не будеш на це реагувати. А коли ви вже це знатимете, у вас буде вже автоматична реакція на подібні дії. Ви не будете вже стояти біля вікна, повірте мені”, – запевняє Ірина Прянішнікова. 

Люда та Сашко, які стали свідками двох ракетних обстрілів, наразі у відносній безпеці. Пара винайняла квартиру, яку називає своєю фортецею.

“Коли ми переїхали в нову квартиру, ми одразу прикинули, де у нас безпечне місце, – каже Люда. –  В ній є місце для укриття, де аж 4 стіни: стіна туалету, ще одна стіна досить товста, маленька стіна кімнати і стіна від будинку. Зараз, якщо повітряна тривога, ми ховаємося у нашій фортеці. Після тих прильотів я зараз на вулиці дуже напружуюся від звуку деяких автомобілів. Я розумію, що це у мене ПТСР. Але “Р” – це не розлад, а реакція. Тобто, якщо я справді буду десь в небезпеці, то я зреагую”.