Ера надмірної худорлявості повернулася

Останнім часом дедалі частіше виникає відчуття, що культ надмірної худорлявості повертається з новою силою. Дуже стрункі силуети знову з’являються у модних кампаніях, рекламі, соцмережах і серед зірок. Для фахівців із розладів харчової поведінки це привід замислитися, що відбувається, коли тіло, яке ще недавно вважалося одним із багатьох варіантів норми, знову починають подавати як еталон, про це розповіло видання Psychology Today.

Водночас тут легко перейти межу між турботою та бодішеймінгом. Адже зовнішність людини сама по собі не дозволяє визначити стан її здоров’я чи наявність розладу харчової поведінки.

Худорлявість знову стає «нормою»

Стандарти краси формуються не лише словами, а й тим, що ми постійно бачимо перед очима. Якщо надзвичайно худі тіла регулярно фотографують, вихваляють, одягають у дизайнерські речі та демонструють як бажаний образ, худорлявість легко починає асоціюватися з красою, успіхом, самоконтролем і «правильним» способом життя.

Для людини, яка має схильність до розладу харчової поведінки, це може бути особливо небезпечно. Обмеження в їжі починає мати вигляд дисципліни, компульсивні тренування — як турбота про себе, а дедалі суворіші правила харчування — як «здоровий спосіб життя».

Особливо підступними стають знайомі всім формулювання: «хочу інакше харчуватися», «потрібно привести себе у форму» чи «просто хочу бути здоровішим(ою)». Самі по собі вони цілком невинні, проте важливо дивитися на поведінку за цими словами: чи скорочує людина постійно кількість їжі, виключає цілі групи продуктів, уникає спільного приймання їжі, дедалі більше тренується чи годинами думає про вагу та зовнішність.

Водночас сама поява дуже худої знаменитості не «викликає» розлад харчової поведінки. Причини таких станів значно складніші. Проте культура, яка винагороджує худорлявість, може зробити небезпечну поведінку менш помітною та легшою для виправдання.

Розлад харчової поведінки не має конкретного вигляду

Одна з головних помилок — вважати, що розлад харчової поведінки (РХП) можна визначити на око. Насправді люди з серйозними проблемами можуть мати абсолютно різні типи статури.

Ба більше, люди з більшими тілами можуть стикатися з особливо небезпечною ситуацією: значне схуднення, жорсткі обмеження в їжі чи надмірні тренування іноді сприймають виключно як позитивну зміну. Людину можуть хвалити за те, що вона має «чудовий вигляд», хоча за цим можуть стояти виснаження та нездорові стосунки з їжею.

Тому треба звертати увагу не стільки на цифру на вагах, скільки на те, що змінилося у поведінці. Наприклад, чи почала людина пропускати приймання їжі, чи стала боятися певних продуктів, чи відмовляється ходити у ресторани чи їсти разом із друзями, чи з’явилося почуття провини після їжі, постійне перевіряння тіла або ж тривога через вагу.

Важливими сигналами можуть бути й зміни поза темою їжі, як от, втома, дратівливість, проблеми зі сном і концентрацією, соціальна ізоляція, втрата інтересу до речей, які раніше приносили задоволення. Один симптом ще нічого не доводить, але сукупність таких змін уже заслуговує на увагу

«Ти надто худа» — не завжди найкращий спосіб допомогти

Якщо близька людина сильно схудла, природно це помітити, але удавати, що нічого не відбувається, не обов’язково означає бути делікатними. Проте фрази на кшталт «ти маєш анорексичний вигляд», «тобі треба більше їсти» чи «яка ж ти худа» можуть спрацювати зовсім не так, як задумувалося. Для людини з розладом харчової поведінки така увага іноді стає підтвердженням того, що схуднення справді помітне, отже, у спотвореній логіці розладу — це є «успіхом».

Замість оцінювати тіло краще говорити про конкретні зміни. Наприклад, «Я помітила, що ти стала набагато тривожнішою щодо їжі, рідше їси з нами та маєш дуже втомлений вигляд. Я хвилююся за тебе». Така розмова не ставить діагноз і не диктує людині, якою вона повинна бути. Вона просто показує: близькі бачать зміни й готові підтримати.

Небезпека компліментів схудненню

Ми досі дуже легко сприймаємо втрату ваги як досягнення. «Ти так схудла!», «Маєш неймовірний вигляд!» — звичні компліменти, які здаються безумовно позитивними. Однак для людини, вразливої до розладу харчової поведінки, вони можуть створювати додатковий тиск. Якщо менше тіло отримує більше схвалення, виникає страх повернути втрачену вагу та бажання продовжувати обмеження.

Саме тому турбота не повинна перетворюватися ні на критику худорлявості, ні на її романтизацію.

Коли йдеться про знаменитостей, ситуація ще складніша. Ми бачимо фотографії та відео, але не знаємо медичної історії людини, її харчування, рівня стресу чи причин змін у зовнішності. Тому робити висновок про розлад харчової поведінки лише за фото — неправильно.

А ось говорити про культурний тренд цілком доречно. Якщо дуже худе тіло знову стає головним символом привабливості, це може впливати на сприйняття власного тіла мільйонами людей.