Тарас Шевченко міг мати зовсім інше прізвище: що відомо про родинну таємницю

Виявляється, головний символ української літератури міг увійти в історію під зовсім іншим прізвищем! Якби не давня забаганка односельців та один шлюбний вибір, ми б зараз вивчали у школі творчість Тараса Грушівського, а не Тараса Шевченка.

Деталями цієї заплутаної родинної таємниці поділилася репетиторка з української мови та літератури Оксана Миколаївна.

Тарас Шевченко міг мати зовсім інше прізвище

У тогочасних офіційних документах родичів поета панувала справжня плутанина. Зокрема, мати Тараса у свідоцтві про смерть записана як Грушівська, і те саме прізвище фігурує у свідоцтві про шлюб його рідної сестри Катерини.

Аби зрозуміти, звідки взялися такі розбіжності, доводиться зазирнути до історії життя прадіда Кобзаря. На відміну від своїх нащадків, той взагалі не був кріпаком, а служив козацьким писарем.

Батьків він не мав, тому спочатку носив прізвище Безрідний, а побратими через кремезну статуру жартома охрестили його Товстиком.

Все змінилося, коли прадід перебрався до Кирилівки та закохався у доньку місцевого майстра Івана Швеця. Колишній козацький писар пішов у прийми до родини обраниці й за тодішньою традицією взяв прізвище дружини, перетворившись із Товстика на Шевченка.

Звідки ж тоді взялися Грушівські? Це «вуличне» прізвисько з’явилося завдяки улюбленому діду Тараса Григоровича. Коли той одружився з Агрепиною Грушівською, односельці почали кликати їх Шевченками-Грушівськими — ймовірно, щоб відрізняти від багатьох інших Шевченків у селі.

Утім, основним і офіційним прізвищем усе одно залишалося Шевченки. Оксана Миколаївна зауважує, що родина була далеко не бідною: вони мали власний бізнес і тримали двох помічників по господарству. Але їхній добробут перекреслив один нещасний випадок.

Ким були жінки Тараса Шевченка

Нагадаємо, біографія Тараса Шевченка містить чимало таємниць особистого життя, про які рідко розповідають у школі. Попри те, що Кобзар так і не одружився, він закохувався дев’ять разів, а його юнацькі та зрілі роки супроводжувалися палкими почуттями, розчаруваннями й навіть любовними трикутниками. Першим коханням 13-річного поета була сусідка Оксана Коваленко, а під час перебування у Вільнюсі він вивчав польську мову заради кравчині Ядвіги Гусиковської.

Навчаючись у Петербурзі, Шевченко закохався в 15-річну натурницю Амалію Клоберг, яку відбив у свого друга Івана Сошенка, хоч цей роман згодом швидко згас. Пізніше в Україні в поета була закохана княжна Варвара Рєпніна, проте він сприймав її лише як близьку подругу. Натомість сам Шевченко спалахнув пристрастю до одруженої Ганни Закревської. Спроба посвататися до доньки священника Феодосії Кошиць зазнала краху через відмову батьків дівчини, що призвела до її подальшого психічного розладу.

Період заслання та роки після нього також були сповнені пошуків сімейного затишку. У Новопетровській фортеці поет захоплювався дружиною коменданта Ганною Усковою, а після звільнення залицявся до 16-річної актриси Катерини Піунової, яка зрештою віддала перевагу іншому. Відмовою закінчилися й спроби побудувати стосунки з наймичкою Харитою, яка вважала 45-річного Кобзаря занадто старим для себе.

Останнім і найтрагічнішим коханням Тараса Шевченка стала 19-річна колишня кріпачка Ликера Полусмак. 46-річний поет щиро прагнув одружитися й готувався до весілля, однак дівчина вважала його старим і скупим, а згодом почала зраджувати. Розірвані заручини остаточно зруйнували мрії Кобзаря про власний дім і родину, а сама Ликера лише під кінець життя переїхала до Канева, щоб замолити свою провину на могилі поета.