Українці, не рийте собі могилу

Українці, не рийте собі могилу

Спроба криміналізувати людей, які виражають прорадянські погляди, може мати фатальні наслідки.

Група перспективних учених закликала президента України Петра Порошенка та спікера Ради Володимира Гройсмана не підписувати так звані "закони пам'яті", які нещодавно були ухвалені Верховною Радою. У цих законах серед всього іншого визнається незаконним заперечення "злочинної природи" комуністичного режиму.

Дуже шкода, що жодна людина, яка підтримує цю думку, не була запрошена минулої п'ятниці "Громадським ТБ" до участі у своїх "дебатах" щодо декомунізації. Правду кажучи, я прихильник цього каналу (і я також час від часу працюю там). Але дивитися, як безтурботно та весело тоді обговорювали ці катастрофічні закони, було ніби дивитися, як нація бадьоро риє собі могилу.

Я припускаю, що Україні зараз важливо підтримувати моральний дух людей, і, авжеж, це весело – вигадувати, як перейменувати Дніпропетровськ і т.д. Проте ці закони надто серйозні для подібних розваг. Адже вони демонструють рівень зневаги до тих, хто має інші погляди. Це велика загроза того, що НЕгромадянська війна може перетворитися на громадянську.

Того ж дня, коли відбувалися "дебати" на "Громадському ТБ", активісти повалили пам'ятник Леніну просто в центрі Краматорська на Донеччині. На офіційному сайті Донецької ОДА це назвали незаконним актом, особливо тому, що повалення жорстоко перервало обговорення щодо майбутньої долі монументу, яке було призначено на 22 квітня. А також тому, що такі дії "… можуть бути використаними антиукраїнськими силами задля дестабілізації ситуації в регіоні", – йдеться в повідомленні ОДА.

І вони мають рацію. Такі події створюють ідеальну ТБ-картинку для росіян, які прагнуть показати Україну країною, де заправляє беззаконня і націоналістичні екстремісти. Але не лише "антиукраїнські сили" використовують такі ситуації для маніпуляцій людьми. Консервативні українці зі Сходу, які ностальгують за радянським минулим, дивлячись на подібні речі, починають думати, що Україна про них не дбає. І, відповідно, наступною є думка, що краще б вони жили в Росії або, принаймні, в дружній із Росією сепаратистській "республіці". Чи можна їх в цьому винуватити?

На відео краматорського ленінопаду люди святкують. А сподіваюся, читачі, ви вже знаєте, що насправді багато мешканців Краматорська гніваються. Вони не хотіли, щоб монумент зносили. Так само, як багато харків'ян не хотіли і не хочуть багато запоріжців. Ми не маємо достовірних статистичних даних, аби впевнитися, представляють вони меншість чи більшість. Але їх не так мало, щоб ігнорувати.

Поки президент Порошенко не підписав ці закони, я думаю, що маю право заперечувати кримінальну сутність радянського режиму, якщо цього захочу. Але не хочу. Гляньмо на Загальну декларацію прав людини і подумаймо про СРСР – вони несумісні. Можливо, це було б добре для України, якби всі її громадяни були переконанні в кримінальній сутності радянського режиму, і ніхто б не ностальгував за ним. Але це не так, і це неможливо змінити, просто прийнявши закон, який це затверджує.

Прибічники законодавчого врегулювання говорять, що подібні закони приймалися в Центральній Європі одразу після падіння комунізму, і Україна мала вже тоді зробити те саме. Можливо. Але не зробила. Проте за 25 років незалежності багато українців спостерігали погіршення свого матеріального становища. За часів СРСР умови були, ймовірно, не набагато кращими. Але коли ситуація погіршується, для людей природно згадувати минуле набагато відраднішим, ніж воно було насправді. А тим, хто занадто молодий, аби самому пам'ятати, райдужні історії про життя за часів СРСР розповідають батьки, дідусі та бабусі.

Ці закони надто серйозні для подібних розваг, адже вони демонструють рівень зневаги до тих, хто має інші погляди.

Від'їжджаючи із Донбасу тиждень тому, на дорозі з Костянтинівки я помітив довгий непрацюючий трамвай, який вже вийшов із ужитку. "Так! - сказав мій водій, зітхнувши. – Було колись набагато більше трамваїв… Але потім Україна стала незалежною". У такому спаді треба звинувачувати швидше не незалежність України, а недоліки радянської економіки. Але люди, котрі не мають достатніх політичних та економічних знань, вважають, що саме після здобуття Україною незалежності все погіршилося. Багато міст на сході України виглядають так, наче все було збудованo за часів Радянського Союзу й з того часу не відновлювалося. У таких місцях радянська ностальгія навіть не є ірраціональною. І, безумовно, не є кримінальною.

Криміналізувати людей, які виражають прорадянські погляди - несумісні з демократичними цінностями, які Україна взялася захищати. Це більше нагадує російський (або радянський) автократизм. Прибічники закону аргументують: якщо нацистська пропаганда заборонена в демократичному світі, радянський режим теж має. Бо був, можливо, гіршим, ніж нацистський (звичайно, він відповідальний за більшу кількість вбивств).

Однак нацизм існував 12 років, і протягом цих років ставав щораз більш жорстокім. Радянський Союз же занепав не на піку найбільшого терору, а в період гласності та перебудови. Він протримався 72 роки – більше, ніж середньостатистичне життя його громадян. Ніхто не прожив усього свого свідомого життя за нацистів.

Мені видається надзвичайно жорстоким казати тисячам літніх людей, у той час, коли їхнє життя розриває незрозуміла для них війна, що радянський проект, якому вони вірили, - кримінальний проект. Це означає, що знайомі для них життєві орієнтири тепер мають бути зруйнованими, міста та вулиці, на яких вони жили, - перейменованими. І усе це без переконливих доказів, що ви можете запропонувати кращу систему.

Але навіть якщо ви вважаєте цих людей винними в тому, що вони дозволили системі себе обдурити і допомагали увіковічнювати її; що вони винні в стражданнях, які вона принесла іншим; навіть якщо ви думаєте, що маєте моральне право прийняти ці закони – очевидно, що прийняття цих "законів пам'яті" є стратегічно неправильним.

Україна після Майдану потребує підтримки людей зі Сходу та Півдня. Саме тут інформаційну війну потрібно вести найбільш запекло. За найгіршим сценарієм, решта Донбасу, а потім і Харків, і бозна-який регіон ще, можуть підтримати сепаратистів. У кращому випадку ці люди допоможуть обрати проросійський уряд на наступних виборах, і знову розпочнеться "цикл жалю". Тому хочеться сподіватися, що Порошенко не підпише законів, хоча певну шкоду, скоріш за все, вже завдано.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook и стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація