Людство може вирушити до інших зірок: вчені готують технологію майбутнього

Астрономи відкривають нові можливості для польотів до інших зірок і пошуку життя на планетах, схожих на екзопланету LHS 1140b.

Про це пише Gizmodo.

Атмосфера екзопланети та нові горизонти науки

Нещодавнє підтвердження наявності атмосфери навколо кам’янистої екзопланети LHS 1140b викликало значний інтерес в астрономічній спільноті. Планета розташована приблизно за 48 світлових років від Землі та обертається в межах зони життя свого червоного карлика — області, де температура дозволяє воді залишатися у рідкому стані на поверхні.

Хоча астрономи зафіксували втрату гелію з верхніх шарів атмосфери планети, нижче можуть зберігатися важчі хімічні сполуки. Зокрема вода, яка є ключовим інгредієнтом для життя.

Перспективи міжзоряних подорожей

Вивчення далеких планет надихає вчених створювати технології для польотів до інших зірок. Основну увагу приділяють крихітним космічним кораблям, адже запускати їх набагато легше й дешевше, ніж великі апарати. Завдяки технологіям зі смартфонів науковці навіть створили «розумний пил» — мікроскопічні датчики, здатні вимірювати світло, температуру та хімічні речовини.

Щоб летіти до інших зірок зі швидкістю 10–20% від швидкості світла, космічним зондам потрібні особливі двигуни. Над цією ідеєю працює проєкт Breakthrough Starshot, який вивчає міжзоряні мандрівки за допомогою крихітних зондів із легкими вітрилами.

Технологія світлових та сонячних вітрил

Легкі вітрила являють собою тонкі відбивні мембрани. Для їхнього розгону може використовуватися спрямована енергія лазера: світлові хвилі створюють тиск на дзеркало, що слугує рушійною силою. Для релятивістських швидкостей знадобився б потужний лазерний масив із ефективною потужністю в десятки гігават.

Перевага таких систем полягає в тому, що важкий лазерний вузол залишається на Землі, а до зірок розганяється лише легке корисне навантаження. Водночас недоліком є неможливість легкого гальмування зонда, через що він проходитиме повз цільову зоряну систему лише за кілька днів.

Окрім лазерних вітрил для міжзоряних мандрів, існують сонячні вітрила, які використовують тиск сонячного світла і вже застосовуються для місій у межах Сонячної системи. Саму ідею використання відбивних мембран вперше запропонували у 1920-х роках піонери космонавтики Костянтин Ціолковський та Фрідріх Цандер. Як зазначав Костянтин Ціолковський, йшлося про використання «величезних дзеркал з дуже тонких листів».

Нагадаємо, команда військових та цивільних фахівців у штаті Нью-Джерсі на початку 1946 року спрямувала модифіковану радіолокаційну систему на Місяць і випустила потужні радіоімпульси в бік його поверхні. Приблизно через дві з половиною секунди осцилограф зафіксував слабку луну, яка подолала космічну відстань туди й назад, довівши можливість міжпланетного зв’язку.