Ці зірки віддали життя за Україну: Неліпа, Хільський та інші, кого забрала війна

Вони були знайомими обличчями українських екранів і сцен. Їхні голоси звучали в телевізійних студіях, їхні імена з’являлися в титрах фільмів і серіалів, а їхні виступи змушували глядачів сміятися, співпереживати та повертатися до улюблених моментів. Вони створювали кіно й театр, писали вірші, фотографували історію, виступали перед публікою та будували кар’єри у медіа.

Після початку повномасштабного вторгнення для багатьох із них звичне життя змінилося назавжди. Хтось став волонтером, хтось узяв до рук зброю та приєднався до Збройних сил України, а хтось продовжив працювати як журналіст чи документаліст, фіксуючи злочини війни. Серед тих, хто пішов захищати країну, були й відомі українські актори, телеведучі, коміки, музиканти, митці та фотографи.

Частина з них не повернулася з фронту. Їхні життя обірвалися в різні роки та за різних обставин, але кожен залишив по собі творчий і людський спадок. Сьогодні їх згадують не лише за ролями, піснями, телевізійними проєктами чи виступами. Насамперед за вибором, який вони зробили у найскладніший для України час.

Редакція сайту ТСН.ua згадує відомих українців, які загинули, захищаючи свою країну, та розповідає, якими вони були до війни і чим залишилися в українській пам’яті.

Максим Неліпа

Максим Неліпа був одним із найвідоміших телеведучих українського телебачення 2000-х. Глядачі пам’ятають його за участю в «Дизель Шоу».

Після початку повномасштабного вторгнення Неліпа долучився до Сил оборони України. У березні 2022 року він вступив до ЗСУ, а згодом пройшов шлях до командира роти Сил безпілотних систем.

Для багатьох він назавжди залишиться телеведучим із характерною енергією та почуттям гумору. Водночас останні роки його життя були вже зовсім іншими — Максим Неліпа служив у війську та виконував бойові завдання.

Він загинув у травні 2025 року під час виконання бойового завдання.

Павло Лі

Павло Лі, якого глядачі знали як Пашу Лі, був актором, телеведучим і дублером кіно. Він працював на телеканалі, знімався у фільмах і серіалах та був відомий своєю роботою в українській медіаіндустрії.

Після початку повномасштабного вторгнення актор не залишився осторонь. У перші тижні війни він допомагав цивільним мешканцям евакуюватися з Ірпеня та займався волонтерською діяльністю.

У березні 2022 року Павло Лі загинув в Ірпені.

Його історія стала однією з тих, що особливо гостро нагадали українцям: війна забирає людей незалежно від того, ким вони були до неї — акторами, журналістами, волонтерами чи військовими.

Карім Гуламов

Карім Гуламов був ветераном АТО та телеведучим «Військового хіт-параду».

Він уже мав бойовий досвід, однак після початку повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав Збройних сил України.

Гуламов загинув у липні 2022 року на Херсонщині.

Для українського телеглядача він був людиною, яка говорила про військових і армію з професійного та особистого досвіду. Після 24 лютого 2022 року сам знову опинився на передовій.

Олексій Хільський

Олексій Хільський був знайомий українській аудиторії за численними ролями в кіно та серіалах. Він знімався у «Кріпосній», «Нюхачі», «Квочці» та інших проєктах.

Після початку великої війни актор служив у розвідувальній роті 46-ї окремої аеромобільної бригади. Хільський мав бойові поранення, однак після відновлення повертався на передову.

Його військовий шлях став продовженням тієї відповідальності, яку він узяв на себе після початку повномасштабного вторгнення.

У серпні 2023 року Олексій Хільський загинув на Запорізькому напрямку.

Василь Кухарський

Василь Кухарський був актором театру і кіно. Однією з його найвідоміших ролей стала головна роль у фільмі «Максим Оса: золото Песиголовця».

Після початку повномасштабної війни Кухарський долучився до захисту України.

На фронті актор отримав важке поранення. Після цього він перебував у шпиталі, де помер у грудні 2023 року.

Для українського театру та кіно Кухарський залишився не лише актором із помітними ролями, а й людиною, яка у найважчий для країни час пішла захищати її.

Євген Світличний

Євген Світличний був актором і спортсменом, а широкій аудиторії став відомий, зокрема, завдяки ролі у фільмі Олега Сенцова «Носоріг».

Після початку повномасштабного вторгнення він став до лав українських захисників. Світличний служив у роті «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі».

У липні 2023 року актор загинув на сході України.

Його життя поєднало дві реальності — українське кіно та російсько-українську війну. На жаль, остання стала для нього фатальною.

Юрій Феліпенко

Юрій Феліпенко був актором театру та кіно. Глядачі знали його за серіалом «Колір пристрасті» та іншими телевізійними й театральними роботами.

Після початку повномасштабної війни Феліпенко приєднався до Сил оборони України.

Він служив в ударній роті БПЛА «Ахіллес» 92-ї окремої штурмової бригади.

У червні 2025 року Юрій Феліпенко загинув на фронті.

Євген Бушмакін

Євген Бушмакін був українським актором, режисером і педагогом. Глядачі могли знати його за роботами у фільмах та серіалах, зокрема «Герой мого часу», «День незалежності», «Ти мене любиш?», «Перші дні» та інших проєктах. За роль у стрічці «Герой мого часу» він став лауреатом Національної кінопремії «Золота Дзиґа» як найкращий актор.

У 2026 році Бушмакін опинився у війську. Він загинув на фронті 18 липня 2026 року. Євгену було 45 років. Про його загибель повідомили дружина Олена Бушмакіна та режисерка Тоня Ноябрьова.

Для українського кіно його смерть стала ще однією важкою втратою. Бушмакін залишив після себе ролі, режисерські та педагогічні роботи, а також пам’ять колег, для яких він був не лише артистом, а й людиною, відданою своїй справі.

Андрій Синишин

Андрій Синишин був актором львівських театрів — імені Леся Курбаса та «І люди, і ляльки». Він навчався на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, а театральну професію розвивав на сцені.

Після початку повномасштабного вторгнення Синишин став на захист України. Він служив у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони, а згодом — 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади.

16 квітня 2025 року Андрій загинув поблизу Юнаківки на Сумщині. Певний час його вважали зниклим безвісти, а інформацію про загибель підтвердили театри, у яких він працював. Акторові було 26 років.

Його колеги згадували Синишина як актора, який залишив після себе світлу пам’ять. На сцені він розповідав історії інших людей, а в житті сам став частиною найтрагічнішої історії сучасної України.

Станіслав Притула

Станіслав Притула був кінопродюсером, режисером і головою Громадської ради при Держкіно. Він багато років працював задля розвитку українського кінематографа та був помітною фігурою у професійному середовищі.

Після початку повномасштабного вторгнення Притула одним із перших долучився до захисту України. Він добровільно пішов на фронт і продовжив службу вже як військовослужбовець.

22 січня 2025 року Станіслав Притула загинув, захищаючи Україну. Про його смерть повідомила дружина Лариса Титаренко.

Для українського кіно його втрата стала особливо болючою, адже країна втратила не лише військового, а й людину, яка роками працювала над розвитком національного кінематографа.

Олексій Самойленко

Олексій Самойленко був актором театру та кіно. Він народився на Донеччині, а до початку повномасштабної війни встиг зіграти у фільмах і серіалах, зокрема «Доктор Віра» та «Прогулянка у порожнечі».

До лав Збройних сил України актор долучився ще у перші дні повномасштабного вторгнення.

19 лютого 2025 року Олексій Самойленко загинув, захищаючи Україну. Йому було лише 28 років. Про втрату повідомила його подруга Катерина Григоренко.

Його кар’єра в кіно лише починалася, однак життя актора обірвалося на війні. У пам’яті колег та глядачів Самойленко залишився молодим артистом, якому вже не судилося зіграти всі ролі, які могли чекати на нього попереду.

Ярослав Гаркавко

Ярослав Гаркавко був актором і коміком, відомим участю у проєкті «Ліга сміху». Він виступав у складі команд «ОГО» та «Воробушек» і будував кар’єру в гумористичному жанрі.

Його знали передусім як людину, яка мала дарувати глядачам позитивні емоції та сміх.

Однак після початку повномасштабної війни його життя змінилося.

Ярослав Гаркавко загинув наприкінці 2022 року.

Артур Петров

Артур Петров був стендапером, гумористом і блогером. До війни він працював у сфері комедії та створював контент для аудиторії, яка знала його завдяки виступам і соцмережам.

Після початку повномасштабного вторгнення Петров долучився до Збройних сил України. Він служив у 43-й окремій механізованій бригаді.

У березні 2026 року Артур Петров загинув під час евакуації поранених побратимів.

Його історія — ще одне нагадування про те, наскільки різними були люди, які стали до лав українського війська. Серед них були й ті, хто ще вчора будував кар’єру в гуморі та розважав аудиторію.

Максим Кривцов — «Далі»

Максим Кривцов, відомий за позивним «Далі», був поетом, громадським діячем і військовослужбовцем.

Він писав вірші безпосередньо з фронту, а його збірка «Вірші з бійниці» стала одним із помітних літературних голосів української війни.

Кривцов загинув на передовій у січні 2024 року.

Його поезія залишилася одним із способів говорити про війну людською мовою — через особисті переживання, страх, любов, побратимство та спробу зберегти себе серед реальності фронту.

Олександр Шаповал

Олександр Шаповал був солістом балету Національної опери України та заслуженим артистом України.

Його професійне життя було пов’язане зі сценою, балетом і мистецтвом. Проте після початку повномасштабного вторгнення він добровільно пішов на фронт.

У вересні 2022 року Олександр Шаповал загинув під Майорськом.

Людина, яка роками виходила на театральну сцену, останні місяці свого життя провела у військовій формі, захищаючи Україну.

Макс Левін

Макс Левін був фотокореспондентом і документалістом, який роками працював із українськими та міжнародними медіа.

Він фотографував війну задовго до повномасштабного вторгнення, документуючи події на сході України та життя країни у найскладніші періоди.

У березні 2022 року Левін загинув на Київщині під час виконання професійного обов’язку.

Його фотографії залишилися важливим документом російсько-української війни. Він фіксував історію, яку світ мав побачити, — і заплатив за цю роботу найвищу ціну.

У мирному житті ці люди працювали в абсолютно різних сферах. Хтось виходив у прямий ефір, хтось знімався в кіно, хтось виступав на сцені, жартував перед публікою, писав вірші або фотографував історію.

Їх об’єднало не професійне середовище, а рішення не залишатися осторонь після початку повномасштабного вторгнення.

Війна забрала їхні життя, але не може забрати те, що вони встигли створити. Фільми, вистави, фотографії, книжки, жарти, телевізійні програми, слова та спогади людей, які їх знали, залишаються частиною української культурної пам’яті.

Нагадаємо, нещодавно редакція сайту ТСН.ua зібрала непрості історії українських зірок та їхніх партнерів, які вмить залишилися без любові всього свого життя, бо смерть назавжди їх розлучила.