5 книжок, які варто прочитати в грудні
Книжки цих авторів - здебільшого на екзотичні теми, які саме пасують до цієї пори.
Підпишіться на нас в Google
Маловідомий роман англійського класика, паризький бомонд минулого століття, соціальна драма нашого часу - у всіх історіях важить не так сюжет, як настрій та атмосфера епохи, яку описують справжні майстри.
Джордж Орвелл. Бірманські будні. - К.: Видавництво Жупанського, 2021
На тлі відомих книжок цього автора - антиутопії "1984" і повісті "Колгосп тварин" - для багатьох читачів і досі залишається в тіні інший доробок, зокрема його другий роман "Бірманські будні", в основу якого ліг період, коли молодий Джордж Орвелл від 1922 до 1927 року служив у Бірмі полісменом в імперській поліції Великої Британії. Це розповідь про темний бік Британської Індії, що викриває неприємні та ганебні епізоди з життя імперії, які на власні очі довелося спостерігати молодому Еріку Блеру і які назавжди змінили його світогляд - ще до того, як він став Джорджем Орвеллом, одним із найшанованіших і найцитованіших письменників ХХ століття. Це другий роман у бібліографії Джорджа Орвелла, написаний 1934 року, в якому вже тоді можна помітити зародки тих основних для письменника тем, які згодом ще гучніше і зловісніше прозвучать у культових "1984" і "Колгоспі тварин".
В основу роману ліг особистий досвід Орвелла, коли він жив у Бірмі, де служив полісменом у колоніальній поліції Великої Британії. Цей час знаменує переломну мить у житті Орвелла - саме тоді відбулася трансформація снобістського хлопчика-випускника приватної школи в письменника, який став голосом суспільної совісті. Головний герой роману Флорі - своєрідне альтер еґо письменника, самотня й нужденна людина, яка втрапила у пастку могутньої системи, що руйнує в людині все хороше. Його оточують люди, з якими у нього немає нічого спільного і яким він не може повністю відкритися, оскільки і бірманці, і британці, і сам Флорі заплямовані колоніальним режимом, в умовах якого їм доводиться жити.
Алекс Джордж. Паризькі години. - Х.: Фабула, 2021
Цей атмосферний роман молодого британського письменника Алекса Джорджа розповідає про один день із життя чотирьох парижан восени 1927 року. Перед нами постають віддана служниця, вірменський біженець-лялькар, талановитий закоханий художник і популярний журналіст. "Перш ніж Жан-Поль встигає відповісти, Жозефіна провадить далі: - Я знайома з одним журналістом. Він американець. Пише статті для якоїсь канадської газети. А ще публікує свої оповідання. Його звуть Ернест Гемінґвей. Може, ви його знаєте. - Авжеж. Я знаю його твори. "І сонце сходить" - дуже хороша книжка. - Ернест вважає так само. Щоправда, я її не читала. - Вона кліпає очима.- Це доводить його до божевілля". Таким чином, примхлива доля зводить героїв роману між собою, а ще з Марселем Прустом і Морісом Равелем, Гертрудою Стайн, Жозефіною Бейкер та Ернестом Гемінґвеєм.
"Сама завершеність руйнування дає нам право повернути час назад, врятувати слова від вогню та уявити, що було зруйновано та чому, - розмірковує автор про плинність часу і неможливість повернути хід історії. - У моєму новому романі "Паризькі години" я переказую зокрема історію спалення зошитів Пруста, за винятком того, що цього разу його (вигадана) служниця рятує один від вогню. Вона ховає його, заповітний сувенір на згадку. Після смерті письменника врятований зошит приносить їй втіху, коли вона оплакує свого улюбленого роботодавця". Тож блиск зірок тодішнього Парижа геть затьмарений драматизмом "звичайних" людських доль, бо кожна з них сповнена таких утрат, що заслуговує на окрему розповідь. Захоплива зворушлива історія, яка вражає і створює неповторний настрій.
Арчибальд Дж. Кронін. Три любові. - Л.: Апріорі, 2021
Тема цього роману, здається, більш ніж зрозуміла. Три любові - три стихії - три етапи життя. Утім, чи завжди вони складаюься у велику гармонію? За сюжетом, головна героїня Люсі Мур переконана у правильності своїх життєвих принципів і сформувала уявний план ідеального майбутнього. Вона горить любов’ю до своїх рідних і жертвує усім заради їхнього добробуту. "- Мамо! - вигукнув він, одразу намагаючись якнайшвидше повідомити їй важливу інформацію. - Я працював із Дейвом на "Орлі"! - Та ти що, справді?! - награно здивувалася вона. - Справді, матусю! - захоплено запевнив восьмирічний хлопчик. - Він дозволив мені скрутити канати в один. - Боже мій! Що ж далі? - пролепетала вона, думаючи про ластовиння на його носі. Ніс був відверто кирпатий, а веснянки - маленькі пігментні цяточки. Звісно, були на світі й інші дитячі носики та інші веснянки, але для неї саме цей носик і це ластовиння було найчарівнішим!" Але чи її пристрасть не засліплює здорового глузду і не перешкоджає критичному мисленню? Чи гордість і самовпевненість звичайної жінки з палкою мрією про вишукане життя не руйнує омріяного сімейного щастя? У цій історії любов має свою ціну, як і життя заради ефемерного майбутнього, заради сподівань і нездійсненних прагнень.
Кейт Елізабет Расселл. Моя темна Ванесса. - Х.: Vivat, 2021
За сюжетом цієї історії, у 2000 році яскрава й амбітна Ванесса заплутується в романі з Джейкобом Стрейном, сорокадворічним викладачем англійської літератури. "Коли ми зі Стрейном зустрілися, мені було п’ятнадцять, а йому сорок два, нас розділяли майже ідеальні тридцять років, - згадує героїня. - Так я тоді описувала цю різницю: ідеальна. Мені подобалася ця математика. Тричі мій вік, так легко було уявити всередині нього трьох мене: одна згорнулася навколо мозку, друга - навколо серця, третя перетворилася на рідину й тече його венами. Він казав, що у Бровіку час від часу траплялися романи між викладачами й ученицями, але з ним такого не було, бо до мене в нього ні до кого не було подібного потягу. Я першою змусила його це відчути. Було в мені щось таке, що виправдовувало цей ризик. Принадність, що захопила його". Через сімнадцять років Стрейна звинувачують у сексуальних домаганнях. Переосмислюючи події сімнадцятирічної давнини, Ванесса розривається між минулим і теперішнім. У її свідомості тісно переплітаються спогади і травми дорослої жінки із хвилюваннями дівчини-підлітка. Вона має вирішити: то було кохання чи її просто використали? Еротичний захват чи нездоровий потяг? Чи була вона готова до таких стосунків, коли їй було всього-на-всього п’ятнадцять?
Софі Гардах. Мови нам на користь. - К.: Yakaboo Publishers, 2021
У цій напрочуд цікавій книжці нам пропонують втішитися неймовірним мовним різноманіттям, що постає перед нами з народження та надихає й зачаровує людей, відколи вони навчилися розмовляти. Книжка відкривається першими звуками, що їх дитя чує в материнській утробі. Нам нагадують, що діти здатні швидко навчатися декількох мов водночас, поки свіжа голова і в руках немає гаджетів. І хоч близько чотирьох тисяч років тому діти й підлітки в школах писарів у Стародавньому Іраку вчилися читати й писати лише двома мовами, зате однією з них була шумерська - найдавніша писемна мова людства. А як навчалися раніше іншої мови, знаєте? "Приблизно в той самий час, - розказує авторка, - іракські торговці почали селитися на території сучасної Туреччини й одружуватися з місцевими жінками. Ці чоловіки та їхні дружини вивчали мови одне одного просто завдяки постійному спілкуванню, і в них підростали двомовні діти". Також авторка проводить нас "книжковими кладовищами" середньовічних синагог; розповідає про загадки ієрогліфів і клинопису та тривалі спроби їх розшифрувати; у Британії відкриває таємничу втрачену мову кіпро-мінойських письмен; а ще знайомить з унікальною мовою, яку винайшли діти в тихоокеанських колоніях Німеччини. Таким чином, це книжка про мови й про людей, які в них кохаються. Про дивні, чудові способи використання мов людьми ще із часів найперших записів на глиняних табличках.
Читайте також: