Україна готує асиметричну відповідь на “Шахеди”: чому ППО більше не працює

Війна дронів набирає нових обертів: ударні безпілотники Shahed-136, які Росія масово випускає під назвами “Герань-2” чи “Гарпія”, стали не лише головним засобом далеких атак за кількістю, а й перевищили ракети за загальною вагою бойових частин. У межах одного залпу ці дрони несуть у рази більше вибухівки, ніж ракети.

Про це розповідає Defense Express.

За оцінками, сьогодні темпи їхнього виробництва в Росії сягнули близько 90 одиниць на добу — це не тисяча на день, як лунали деякі панічні заяви, але й цього обсягу досить, щоб створити реальну загрозу. Враховуючи це, ціллю Москви є системне виснаження української ППО. Проте на тлі цієї динаміки постає відкрите запитання — чим саме протидіяти подібним атакам?

Ситуація змінилася принципово: нині вперше зенітна артилерія й навіть старі комплекси ЗРК виробляються швидше й дешевше, ніж літаки та гелікоптери. Ба більше, зенітна ракета стала концептуально дешевшою за крилату або балістичну, і в багатьох випадках ефективно справляється із сучасними цілями.

Shahed-136 оцінюється у близько 193 тисячі доларів (за даними на 2023 рік) — значно дорожче, ніж раніше припускали. Та їхня відносна “доступність” для РФ пояснюється простотою конструкції: дрони не потребують дефіцитних матеріалів, складного виробництва чи рідкісних спеціалістів. Саме тому виробляти їх можна масово, на відміну від високоточних ракет, яких Росія виготовляє лише кілька на добу.

Альтернативою з боку України можуть стати зенітні дрони — автономні чи напівавтономні апарати, які можуть перехоплювати повітряні цілі. Вони можуть бути виготовлені на українських виробничих майданчиках із наявних комплектуючих, а вартість одиниці буде значно нижчою за ціну “Шахеда”, навіть з урахуванням того, що такий дрон дорожчий за типовий FPV.

Розробка таких дронів потребує переосмислення підходу: FPV-дрони залежать від навичок оператора та якісної відеокамери (особливо для нічних умов), що суттєво підвищує ціну й ризик промаху. Для масового виробництва потрібно впроваджувати елементи машинного зору, які дозволяють дрону самостійно наводитись на ціль.

Серед можливих технологій:

• радіокомандне наведення з координатним підрахунком точки перехоплення,

• напівактивне лазерне наведення,

• акустичні системи самонаведення з фільтрацією шумів,

• візуальні алгоритми розпізнавання цілей.

Також потрібно розв’язати інші технічні завдання: швидкий вихід у повітря, тривалий час польоту, висока швидкість та всепогодна робота. На відміну від ракет, зенітний дрон має коротшу дальність і потребує точного підриву — бажано дистанційного, а не контактного — щоб ефективно знищити ціль.

Через складність цих рішень навіть великі виробники, як-от Raytheon, обрали перехід на реактивні моделі. Так, їхній Coyote 2C із радіолокаційною головкою самонаведення став серійним продуктом. Попри це, зенітні дрони залишаються простішими й дешевшими за класичні зенітні ракети.

Україна нині має шанс створити власну відповідь на масове виробництво “Шахедів” — через дешевші, гнучкіші та адаптовані під умови війни засоби перехоплення. Але це вимагає швидкої інтеграції інновацій та мобілізації ресурсів.

Нагадаємо, Росія суттєво змінила підхід до атак на Україну, застосовуючи комбіновану тактику з використанням великої кількості засобів ураження в межах одного сектору.