Полковник Лукашов пішов на фронт звичайним рядовим: він розповів, чому поліція має воювати і про брак людей

Цю війну часто називають війною дронів. Але ті, хто воює, говорять інше: головний ресурс — люди. Сергій Лукашов — колишній полковник МВС, який у 2014-му не дав сепаратистам захопити Сватове, а після повномасштабного вторгнення пішов на фронт рядовим. Сьогодні він командує батальйоном БПЛА і пояснює, чому техніка не вирішує без людей

Як Сергій Лукашов протистояв сепаратистам у 2014

Донеччина та Луганщина, травень 2014 року. Сепаратисти та їхні російські керманичі вже відчули смак швидких перемог. Вони легко та швидко захопили Слов’янськ, Краматорськ, Луганськ та Донецьк. Багато місцевих міліціонерів підтримують їх, переходячи на їхній бік або мовчки дозволяючи захоплювати арсенали зі зброєю. З їхньої логіки, достатньо було лише трохи натиснути, налякати мерів та очільників місцевих силовиків невеликими групами озброєного ополчення — і вони захоплять всю Донеччину та Луганщину і підуть далі.

Крім засланих агентів ФСБ на кшталт Ігоря Гіркіна, активно діють місцеві «корисні ідіоти», отруєні російською пропагандою. На Луганщині був активним колишній співак місцевого ансамблю, поет-аматор Олексій Мозговий. На початку травня він із кількома десятками озброєних місцевих їздив райцентрами області та тиснув на мерів і силовиків, аби ті проводили так звані референдуми про приєднання до ЛНР. Два найбільші райони на півночі області — Старобільський та Сватівський: якщо сепаратистам вдасться захопити їх, далі вже можна йти на сусідню Харківщину.

Але у Сватовому все пішло не так, як вони планували. У цьому невеликому райцентрі Луганщини мер міста Євгеній Рибалко та керівник місцевої поліції Сергій Лукашов вирішили, що ніяка «ЛНР» тут нікому не потрібна. Їх підтримали місцеві патріоти. Лукашов поставив блокпости біля в’їзду до міста, а відділ міліції перетворив на фортецю — периметр будівлі оточили колючим дротом, розставили бетонні блоки, мішки із піском. Він видав зброю всім міліціонерам та наказав їм у випадку нападу стріляти на ураження. Було що захищати — у Сватовому був склад зброї, і сепаратисти могли отримати значне підсилення, якби його захопили, як це вже було в інших містах Донеччини навесні 2014 року.

9 травня лідер місцевих сепаратистів Мозговий із кількома десятками своїх бойовиків під’їхав до райвідділу, який уже був забарикадований і більше нагадував фортецю, готову до оборони.

— Командир, ми ж хотим все по-мирному, просто нужно провести референдум! — звернувся Мозговий до Лукашова.— Нам тут нах…й твой референдум не нужен, — відповів йому Лукашов. — Пизд…й обратно, откуда пришел. А попробуешь штурмовать нас — за…ешься, я дал приказ стрелять. Попробуй сунуться.

Бойовики Мозгового поїхали назад до Луганська. Він спробував змінити тактику — кілька прихильників «ЛНР» ходили по Сватовому та роздавали перехожим бюлетені із закликами голосувати. Лукашов просто заарештував кількох таких “активістів” — і на цьому спроби фейкового референдуму завершилися. Тоді місцеві сепаратисти спробували створити барикаду на залізниці, аби зупинити потяги із військовою технікою для ЗСУ. Лукашов із міліціонерами заарештував і цих “активістів” та відправив їх під конвоєм до Харкова.

Але загроза нікуди не зникла. Лукашов виграв час, який був тоді дуже потрібен.

«Нам вдалося протриматися кілька тижнів, а потім уже прийшли добровольчі батальйони та десантні бригади ЗСУ, і сепаратисти вже не думали сюди їхати», — каже він.

Деякий час саме у Сватовому була розташована Луганська обласна адміністрація та управління СБУ — настільки влада вважала це місто безпечним. І лише потім адміністрацію перевели в значно більший Сіверськодонецьк.

Від полковника до рядового

Після Сватового Лукашов отримав підвищення — йому запропонували очолити поліцію в проблемних місцях Дніпропетровщині — спочатку в Кам’янському, а потім в Кривому Розі. Там уже не було сепаратистів, а була звичайна робота правоохоронців — охорона громадського порядку та боротьба зі злочинністю. Лукашов на вдачу — людина, для якої важливі справедливість і принципи. Виконання своєї місії для нього важливіше за все інше. З початком вторгнення він постійно переконував керівництво поліції та МВС, що тисячі поліцейських більше користі принесуть на фронті.

«Поліція не воює, це справа ЗСУ, а поліція має охороняти порядок», — відповідали йому.

Переконавшись, що його не почули, Лукашов звільнився з МВС та доєднався до війська. Лише через рік керівництво МВС ухвалило рішення створити бойові бригади у складі міністерства. Лукашов, згадуючи це, сумно посміхається: «Вони лише потім зробили те, про що я говорив із самого початку вторгнення».

Служити в армію він пішов простим рядовим. За його прикладом у військо пішли два його сини.

— Ти ж цілий полковник у МВС, уже дослужився до пенсії, тебе точно не призвуть, навіщо тобі армія? — питав його один з офіцерів у військкоматі Кам’янського, де він тоді жив.— Якщо ти підеш рядовим, — продовжував офіцер, — будеш на найнижчому рівні та виконуватимеш усі накази — копати окопи, стояти в нарядах. Воно тобі треба? — Так буде чесно. По-чоловічому, — спокійно відповів Лукашов.

За звичайним розподілом у військкоматі він потрапив у новостворену тоді 46 окрему аеромобільну бригаду ДШВ. Нормативи десантників для 44-річного Лукашова не були проблемою.

«Там на залік, між іншим, треба було відтискатися від підлоги 20 разів, — каже він із посмішкою, — я і так відтискаюся 80, це не проблема».

Ще в юності він займався дзюдо, виграв кілька чемпіонатів та отримав звання кандидата в майстри спорту. Відтоді завжди підтримує себе у формі. Вже у 2026 році поруч із входом до підземного штабу свого батальйону він разом із побратимами зібрав кілька турніків. Цей саморобний фітнес-центр поміж дерев нагадує спортивні майданчики 1980-х, як у київському Гідропарку.

«Ми тут підтягуємося, займаємося на брусах, бігаємо по лісу, — каже він, — хто хоче, завжди знайде можливість».

Після навчання потрапив на фронт та одним із перших почав використовувати дрони. Навчився керувати БПЛА для розвідки — «Фурія», потім Mavic. Згодом пройшов курси оператора FPV та став першим у бригаді, хто цим дроном-камікадзе почав бойові вильоти.

Командування звернуло увагу на дві речі — Лукашов був ефективним як пілот і добре вмів організовувати людей. За короткий час у нього в підпорядкуванні вже було три екіпажі, які постійно працювали на FPV-дронах та допомагали відбивати ворожі штурми. А досвід управління колективами нікуди не зник — полковник МВС спокійно керував кількома сотнями поліцейських на попередній службі.

У короткі періоди відпочинку Лукашов любив розповідати про своє головне хобі — підводне полювання та риболовлю. Показував фотографії, зачаровував усіх історіями. Позивний «Рибак» з’явився сам собою.

Ефективних командирів під час війни швидко підвищують. Щоб зробити його командиром взводу БПЛА, Лукашова відправили на офіцерські курси та згодом він отримав звання молодшого лейтенанта. А вже через кілька місяців командир бригади полковник Валерій Скред знову його підвищив — цього разу до командира роти. Війна все більше перетворювалася на війну роботів, і досвідчені командири БПЛА-підрозділів були дуже потрібні.

«Ми тоді стояли на Мар’їнці, відбивали штурми, деякі — до 50 одиниць техніки на день, нам вдавалося багато з них палити. Ми почали використовувати не лише FPV, але і бомбери, — каже Лукашов, — комбриг побачив, що ми ефективні, напевно, тому і підвищив».

Цінують бойового командира не лише в бригаді — за роки великої війни Лукашов отримав два ордени Богдана Хмельницького, нагороди від Міноборони та головнокомандувача.

За всі роки великої війни «Рибак» разом із бійцями пройшов бої в оточеному Соледарі, потім у Бахмуті, потім — на Запорізькому фронті. З 2023-го року він разом із бригадою знову на Донеччині. З того часу багато чого змінилося.

«Перші вильоти на FPV були на 3-4 км, тепер ми літаємо на 40 км і далі, раніше це неможливо було уявити. Тепер у нас кілька видів дронів-бомберів, а для НРК вже створена та воює окрема рота в складі батальйону», — каже він.

Як керівник, він зовсім не авторитарний, скоріше демократичний. Зі всіма на «ти» — так само, як і підлеглі з ним. Доброзичливо та довірливо спілкується, часто жартує та сміється. Але в робочих питаннях вимагає чітких доповідей — без води й зайвих слів.

Один із його бійців, Андрій Лиман, згадує випадок, який для нього став яскравою деталлю характеру командира. Лиман повернувся із бойового завдання вкрай розчарований. Новий дрон, який передали через офіційні канали постачання Міноборони, був дуже поганим у керуванні та надзвичайно легко підпадав під дію ворожих РЕБ. Характеризуючи цей БПЛА, Лиман багато матюкався. «Рибак» вислухав мене, обговорив усі деталі невдалих операцій, а потім переконав командування, що ці моделі дронів ми більше замовляти не будемо, — згадує Лиман, — я знаю багато випадків, коли інші командири в таких ситуаціях звинувачували б самого бійця». Повага до солдатів, уміння дослухатися до них — саме це дає Лукашову авторитет серед людей, які постійно ризикують життям.

Як організатор, «Рибак» відкрив у своєму підрозділі і майстерню дронів. Там не лише лагодять пошкоджені БПЛА, а й налаштовують ті, які привозять волонтери чи постачає Міноборони.

«Дуже часто дрон не готовий до польотів у бойових умовах, — пояснює він, — наші майстри його готують». Коли на фронт почали постачати наземні дрони — НРК, майстерню довелося розширити. З часом його роту збільшили до батальйону, а новий комбриг полковник Дмитро Капітула підвищив «Рибака» до командира батальйону БПЛА. Тепер підрозділ має назву Fobos — на ім’я давньогрецького бога страху.

Як виглядає керування боєм

Як і Лукашов, усі солдати в його пункті керування колись були операторами чи штурманами дронів. «У мене нема жодного командира, який би не був солдатом», — каже він. Спілкуючись по раціях із бійцями на позиціях, вони все розуміють із півслова.

— Бачу рух, семеро пєтухів, готуйте бомбер, — говорить солдат біля монітора.

— Готуємо, дві хвилини до вильоту, — відповідають із позицій.

У цій підземній кімнаті перед десятком моніторів сидить кілька бійців, «Рибак» постійно обговорює з ними хід боїв. Іноді здається, що тестостерон літає в повітрі.

На моніторах добре видно, як російські піхотинці швидко перебігають між смугами посадок, намагаючись ховатися в окопах чи кущах. Перед лінією трикутних бетонних укріплень, які зазвичай називають «зуби дракона», видно рів із водою. Один зі штурманів FPV-дрона говорить оператору:

— Чекай, повернись до тої канави, чому там хвилі? Їх там не може бути!

Той повертається, пролітає знову над канавою — і на моніторах видно, як із води виринає голова російського піхотинця, а потім виходить і він сам та намагається втекти від дрона-камікадзе. У командному пункті чути радісний крик та багато нецензурної лайки — росіянина уразили дроном. Наш солдат по рації дає команду оператору розвідувального дрона:

— Наблизь картинку… А, видно, що вода червоніє. Доплавався, водолаз.

Дронів вистачить, потрібні люди

Звичайний робочий день Лукашова починається о 04:00. Бо найчастіше росіяни починають атаки саме в цей період — з 04:00 до 05:00. Цей рух перед світанком називають в армії «йдуть по сіряку».

Водночас комбат з’ясовує, що за ніч відбулося на фронті. Є черговий, який доповідає ситуацію, і кілька моніторів, на яких постійна трансляція з розвідувальних дронів. І біля моніторів — чергові, у кожного зміна по 12 годин.

«Я перевіряю, чи були втрати у нас, які втрати у противника, готуюсь до доповіді командиру бригади чи начальнику штабу», — каже Лукашов.

Іноді він напряму спілкується з екіпажами, щоб бути в курсі, чи всім вистачає боєкомплекту, батарей, їжі, води, де і як працює ворожий РЕБ.

А потім усе несеться, як у кіно Killhouse: робочі питання з бійцями, доставка боєкомплекту до бойових екіпажів, перевірка нових дронів чи боєприпасів, нарада з волонтерами благодійного фонду «Тихо», який багато допомагає бригаді, співбесіди з новими солдатами.

Окремі наради — за стандартом After Action Review: це коли хтось був поранений або щось пішло не так, як планувалося. З командирами рот та взводів розбирається кожен крок операції — що було зроблено не так, де були помилки і що треба покращити наступного разу.

— Нещодавно до нас приєдналися дві дівчини — одній 20 років, іншій 28. Вони дуже швидко вчаться, і з них будуть класні оператори дронів, — із захопленням ділиться він. — Одна — оператор FPV, інша — оператор бомбера. Мені доводилось чути в армії, що дівчат не треба брати, я завжди відповідаю — це печерний сексизм. Деякі дівчата значно ефективніші за чоловіків, можуть їм фору дати. Коли я служив у поліції, у мене 40% особового складу були жінками.

Але нестача людей — головна проблема.

«У нас некомплект по кількох ротах, потрібні всі — і водії, і оператори, і штурмани, і сапери. Ви ж журналіст, розкажіть про це — зараз дуже важливо доєднуватися до війська».

— Тобто, якщо вам зараз дати більше дронів чи більше боєкомплекту, це не дуже вплине на ситуацію на фронті?

— Так, це мало що змінить. Потрібні люди. Оператори, штурмани дронів, — відповідає він. — Тоді буде зовсім інша війна.

Автор: Владислав Головін, для ТСН.ua