Важлива навичка, якої батьки забувають навчити дітей

Дитина, яка вигукує відповідь, перебиває дорослих, не може дочекатися кінця історії брата чи сестри, або щосили намагається перекричати інших дітей, не обов’язково «невихована». Найчастіше вона просто ще вчиться керувати своїм імпульсом. Саме контроль імпульсів у розмові є однією з навичок, які батьки часто недооцінюють, про це розповіло видання PureWow.

І тут ідеться зовсім не про те, щоб виховати маленького дорослого, який сидітиме за столом із ідеальною поставою. Хороші манери значно ширші, це вміння помічати інших людей, чути їх і розуміти, що у розмові місце має бути не лише для дитини.

Дітям складно не перебивати

Для дорослого правило здається елементарним: хтось говорить — ви слухаєте, потім говорите ви. Проте для маленької дитини це справжня соціальна навичка, яку ще потрібно напрацювати.

Батьки часто думають про самоконтроль лише тоді, коли йдеться про сильні емоції, наприклад, істерику, гнів і сльози. Проте здатність регулювати себе проявляється й в набагато дрібніших щоденних ситуаціях, як от зупинитися перед тим, як щось сказати, дочекатися своєї черги, не перебивати та вислухати співрозмовника до кінця.

Це безпосередньо пов’язано з хорошими манерами, адже етикет — не просто набір правил, у його основі лежить увага до інших.

Вік від 2 до 6 років — час для практики

Раннє дитинство — період, коли діти активно вчаться взаємодіяти з навколишнім світом і людьми. Вони поступово розуміють, як працює діалог, дружба, спільна гра та групове спілкування. Тому приблизно у віці від 2 до 6 років корисно починати тренувати просту звичку — дати іншій людині договорити.

Це стане у пригоді не лише вдома. У школі та садочку дитина постійно опинятиметься у ситуаціях, де потрібно слухати вчителя, дочекатися відповіді однокласника, підняти руку, приєднатися до розмови чи висловити свою думку, але не перекрикувати інших. І хороша новина у тому, що для цього зовсім не потрібні спеціальні заняття.

Три слова, які можуть усе змінити

Батькам пропонується простий ритм розмови: пауза — послухати — її черга. Якщо дитина перебиває, не обов’язково одразу казати «Не перебивай!» чи сварити її. Натомість можна спокійно пояснити «Я послухаю, що ти скажеш, але спочатку дочекаймось, поки сестра закінчить», або «Зараз говорить тато, а потім буде твоя черга». Так дитина поступово починає розуміти не лише заборону, а й сам принцип того, що розмова має черговість.

Власний приклад

Тут батькам треба подивитися на себе. Діти вчаться манер не стільки з наших пояснень, скільки з того, як ми поводимося щодня. Якщо мама перебиває тата, тато перекрикує бабусю, і всі одночасно намагаються щось розповісти за вечерею, дитині складно пояснити, чому вона має поводитися інакше. Тому під час розмов із дитиною варто:

• дивитися на неї, коли вона говорить

• не перебивати

• дати їй завершити думку

• показувати, що ви справді слухаєте

• пояснювати словами, що відбувається

Наприклад, «Я зараз вислухаю бабусю, а потім послухаю тебе». Таким чином дитина бачить модель поведінки, яку згодом може повторити.

Тренування та гра

Навчання соціальних навичок зовсім не повинно нагадувати урок етикету. Пограти у «чергу на розмову» можна навіть за вечерею, наприклад, кожен член родини по черзі розповідає про свій день, а решта слухають і не перебивають.

Ще один варіант — історії по колу: перша людина починає розповідь, наступна додає одне речення, і так далі. Можна придумати й прості ігри, де потрібно чекати сигналу, перш ніж відповідати. Це поступово тренує ту саму здатність, яка у реальному житті допомагає не вигукувати перше, що спало на думку.

Ще чудово працюють звичайні сімейні дискусії за столом. Без оцінок, слів на кшталт «неправильно» та постійних зауважень. Просто практика.

Якщо дитина все ж перебиває

Не варто очікувати миттєвого результату. Дитина може чудово знати правило та все одно порушувати його, просто тому, що імпульс виявився сильнішим. Особливо коли вона захоплена історією, схвильована чи боїться забути свою думку.

У такій ситуації краще спокійно нагадати «Почекай, будь ласка. Зараз він закінчить і ти зможеш сказати». А коли дитина дочекалася своєї черги, варто це помітити: «Ти почекав (ла) та уважно вислухав (ла), тож тепер я хочу почути тебе». Так формується позитивний досвід, а не страх зробити помилку.

Ззавдання не у тому, щоб дитина ніколи не перебивала, завжди говорила правильні слова та поводилася бездоганно. Досконалість тут взагалі не потрібна. Набагато важливіше, щоб поступово з’явилося розуміння, що поруч з нею є інші люди, у яких теж є думки, почуття та бажання бути почутими.