Антикрихкість: як навчитися не лише витримувати стрес, а й ставати сильнішими

У психології здатність людини витримувати великий стрес, хаос чи невдачі називають — антикрихкістю. Окрім того, вважається що якщо людина навчилася це робити, то вона може стати психологічно та морально сильнішою, а також жити та вдосконалюватися завдяки. Про особливості нових навичок українців розповів експерт із психології підприємництва, бізнесмен, інвестор та науковець Костянтин Круглов.

Згідно з нещодавніми масштабними дослідженнями (зокрема даними ЮНІСЕФ Україна та соціологічних опитувань), близько 47% українців відчувають високий рівень стресу. Водночас понад 70% громадян стикаються з постійною знервованістю та напруженістю, а висока стійкість і вміння адаптуватися допомагають багатьом триматися у складних умовах.

До першої п’ятірки тригерів стресу в батьків увійшли (за даними ЮНІСЕФ):

1. нестача грошей на найнеобхідніше (59%);

2. сирена (сигнал повітряної тривоги) (44%);

3. сварки з близькими (38%);

4. новини (32%);

5. гучні різки звуки (29%).

Як українці реагують на стрес:

1. Зміна пріоритетів: близько половини людей починають більше дбати про безпеку, фізичне та ментальне здоров’я.

2. Пошук ресурсів: попри високе навантаження, більшість громадян демонструють високий рівень внутрішньої стійкості

3. Вплив на роботу: витривалість та ефективність незначно, але знижуються.

Сам стрес не завжди руйнівний. Ключову роль відіграє ваше ставлення до нього, що підтверджено науковцями. Дослідження Аліа Крам (Alia Crum), професорки психології та директорки Mind & Body Lab зі Стенфордського університету про так звані «mindset» (установка або сприйняття) ефектів стресу.

Воно показало — те, як людина думає про стрес, чи вважає його руйнівним чи мобілізуючим, буквально впливає на фізіологічну реакцію тіла і на ефективність роботи. Люди, яких навчили бачити стрес як сигнал до дії, а не як загрозу, показували кращу концентрацію, менший рівень тривоги і вищу продуктивність.

Психологічна крихкість у житті та кар’єрі майже ніколи не виникає тому, що людина недостатньо сильна. Вона виникає, коли людина живе за чужим сценарієм і сама не дуже розуміє, що він чужий.

Як навчитися бути антикрихким:

1. Еволюція через стрес. Сприймайте стрес, як новий досвід. Скажіть собі, що без стресу та викликів ваша особистість слабшає і деградує.

2. Навчитися любити випадковості. Ваша стресостійкість має розквітнути в складних обставинах, умовах невизначеності. Навчіться використовуючи хаос як грунт для зростання та психологічного зміцнення.

3. Формуйте емпатію. Власний досвід невдач та слабкості у складних обставинах допомагає прощати промахи іншим і ставати сильнішим.

4. Прокачуйте гнучкість. Вчиться адаптуватися до змін і не бійтеся невизначеності. Абсолютно все ми вміємо робити краще, ніж думали.

5. Станьте толерантними для власних помилок. Помилки розвивають мислення, креативність, нешалонність. Кожна ваша невдача змушує відмовитися від стандартного мислення та шукати нові рішення шляхи.

Довгий час у психології панувала ідея того, що стрес шкідливий, травма залишає шрами, а завдання терапії це мінімізувати збиток. Але десь від 2000-х дослідники почали помічати інше. Річард Тедескі та Лоуренс Кальхун з Університету Північної Кароліни впровадили термін «посттравматичне зростання», і задокументували, що значна частина людей після важких криз повідомляє не лише про відновлення, а про суттєві позитивні зміни. Глибші стосунки, нове розуміння власних пріоритетів, відчуття сили, якого раніше не було. В одному з їхніх досліджень таке зростання описували від 30 до 70% людей, що пережили серйозні випробування. Це не означає, що криза це добре, це означає, що криза — необов’язково кінець. Іноді це точка, після якої щось важливе нарешті починається.

Уявіть двох керівників. Обидва проходять через одне й те саме — провальний запуск продукту, розпад команди, різкий спад продажів. Один з них через рік має виснажений вигляд і ходить по колу тих самих помилок. Інший, якимось чином, виходить із цього гострішим, чіткішим і, здається, навіть більш впевненим у собі. Яка між ними різниця? Письменник Насім Талеб назвав цей феномен антикрихкістю. Він розрізняє три основні стани. Крихке те, що від удару руйнується. Міцне те, що витримує і залишається незмінним. Антикрихке те, що від удару стає кращим. Хаос для такої системи є паливом. Чим більше невизначеності, тим сильнішою вона стає.

Є менеджери, які роками тримають позицію, яка їх душить, бо бояться, що без неї вони нікому не будуть цікаві. Є фахівці, які соромляться своїх справжніх ідей і замість них продають те, що, як їм здається, хочуть почути клієнти. Усі ці люди живуть у постійному фоновому напруженні, між тим, що відчувають всередині, і тим, що транслюють назовні. І коли приходить реальна криза, ця напруженість вибухає. Не тому що криза така страшна. А тому що в людини немає внутрішньої точки опори, від якої можна відштовхнутися. Найменша проблема, стає поштовхом до того, аби ненавидіти себе ще більше, бо все навколо такої людини заставляє її задумуватися про те, що вона робить не те що треба, і шукає для себе підтвердження.

Відповідно по теорії антикрихкості — помилка це досвід та показники, іноді неприємні, дорогі та болісні. Запитання, яке ставить собі антикрихка людина — не «хто винен?», а «що це показало?». І тут виникає цікавий парадокс, така культура можлива лише тоді, коли конкретні люди не відчувають екзистенційної загрози від власної помилки. А це означає, що їм потрібна внутрішня стабільність, незалежно від квартального звіту, від думки шефа, від того, що пишуть конкуренти. Людина з такою стабільністю може сказати вголос: «Я помилився, і ось що я з цього зрозумів».

Антикрихкість виростає з того, що ви маєте навчитися відрізняти, де ви живете своїм, а де чужим життям, переконаннями, цілями. Де ваші рішення продиктовані реальним розумінням ситуації, а де — страхом мати не такий вигляд, бажанням сподобатися, звичкою.

Це звучить банально, але на практиці більшість людей ніколи серйозно цим не займалися. Ми дуже зайняті зовнішнім стратегіями, нетворкінгом, оптимізацією процесів, і майже не приділяємо часу тому, чого ми насправді хочемо, і як ми можемо цього досягти.

Коли людина вчиться жити відповідно до власної природи, вона не стає нечутливою до криз. Вона просто припиняє їх боятися. Бо знає, що будь-який удар це насамперед інформація. І з цією інформацією можна працювати.