До 202 років життя: що виявили в ДНК сучасних людей

Сучасні люди потенційно здатні доживати до 200 років, водночас максимальна тривалість життя неандертальців і денисівців була значно нижчою. Такого висновку дійшли автори нового епігенетичного дослідження, яке порівнює біологічний вік давніх і сучасних гомінінів.

Про це повідомило видання Iflscience.

Науковці проаналізували дані метилювання ДНК понад 15 тисяч людей, щоб визначити теоретичну межу тривалості життя Homo sapiens. Для неандертальців і денисівців застосували ті самі методи.

Науковці спробували з’ясувати, чи з’явилася генетична здатність до довголіття ще до розходження ліній Homo sapiens, неандертальців і денисівців, чи вже після цього еволюційного поділу. Іншими словами, чи могли б неандертальці або денисівці за однакових умов доживати до такого ж віку, як сучасні люди.

Для аналізу автори ще неопублікованої роботи використали так звані епігенетичні годинники — інструменти, які вимірюють біологічний вік клітин за змінами метилювання ДНК. Дослідники застосували 16 різних моделей до 15283 зразків метилювання, отриманих від людей різного етнічного походження віком від народження до 114 років. Серед них 219 зразків належали особам старшим 90 років.

Розділивши дані за типами тканин, науковці оцінили їхню граничну «життєздатність». Зокрема, тканини дихальних шляхів, за розрахунками, мають найменшу потенційну тривалість існування — від 128,3 до 155,1 року. Узагальнивши всі результати, автори дійшли висновку, що абсолютна верхня межа життя сучасної людини може коливатися від 128 до 202 років. Водночас вони застерігають: досягнення таких показників можливе лише за ідеальних умов, водночас сучасне середовище може бути недостатнім для реалізації цього потенціалу.

Ті самі методи застосували до геномів неандертальців і денисівців. Розрахункова максимальна тривалість життя для неандертальців становить від 38,2 до 64,5 року, для денисівців — від 40 до 69,8 року. Однак у плейстоцені досягнення навіть таких меж було малоймовірним через складні умови виживання.

Серед факторів ризику називають високу материнську смертність у жінок-неандертальців через ускладнення вагітності, часті тяжкі травми у чоловіків під час полювання, а також інфекції, які залишалися серйозною загрозою без сучасної медицини.

Попри попередній характер висновків і можливу похибку епігенетичних моделей результати вказують: здатність до надзвичайно тривалого життя, ймовірно, сформувалася в еволюції вже після відокремлення Homo sapiens від неандертальців і денисівців.

Нагадаємо, вчені виростили спинний мозк людини та навчили відновлюватися після травм. Мініатюрні моделі спинного мозку людини продемонстрували здатність до відновлення після ушкоджень.