Ціле село — і одна людина: як живе остання мешканка Щурів на Вінниччині

У селі Щурі Тульчинської громади на Вінниччині фактично залишилася одна жителька — 76-річна Галина Майстер. Жінка народилася тут і прожила все життя, однак тепер довкола її будинку — зарослі та напівзруйновані хати.

Про це йдеться у сюжеті «Суспільного».

Село Щурі належить до Копіївського старостинського округу. Раніше населений пункт називали хутором Щурівка. За словами Галини Майстер, колись тут було близько десяти хат, жили родини, а люди ходили до школи та на роботу в сусідні села.

«Тут було 10 хат, 10 будинків. І люди тут були. В школу ходили в Зарічне туди через Греблі. На роботу теж в Зарічне ходили», — розповіла жінка.

Магазину, школи чи інших закладів у Щурах не було. По продукти та у справах місцеві ходили до сусідніх населених пунктів. З часом люди виїжджали або помирали. Останні сусіди Галини Майстер залишили село кілька років тому.

«Сусідка вийшла заміж — пішла в село років 10 вже. А син її був — знайшов в Нестерварці якусь жінку і пішов туди», — згадує вона.

Будинок Галини Майстер — один із небагатьох, де ще видно ознаки життя: біля нього прокошена трава. На подвір’ї жінки живуть собаки та кіт. Через стан здоров’я їй дедалі важче самостійно поратися по господарству. Воду потрібно носити з криниці, а продукти — замовляти через соціальну працівницю або рідних.

«Хата пуста он стоїть — хазяїв нема, повмирали. Нема нікого. Собаки тільки і то, якби ще хто виніс їм їсти. Виходжу на сходи — посиджу та й йду лягаю, бо не можу. Та й все», — каже Галина Майстер.

Донька жінки Зоя Темна розповіла, що приїжджає до матері, коли має можливість. За її словами, допомога потрібна щодня: принести води, приготувати їжу, прибрати, попрати чи привезти необхідне.

«Добратися сюди далеко: ні заїхати, ні виїхати. Тут ні магазинів, нічого. Треба просити. Привозити щоразу. Був ще мій брат трохи коло неї. А зараз нема — забрали на війну. Прошу то сестру, то найняли соціальних працівників, вони привозять, що треба, то я приводжу, але зараз мама взагалі не може», — розповіла донька.

За словами старости Олени Чорної, колись у Щурах було 11 житлових будинків. Через відсутність інфраструктури родини поступово переїжджали до більших сіл. Людей старшого віку також намагалися переселяти ближче до Копіївки, де за ними було легше доглядати.

«Оскільки далеко від населених пунктів, де можна навчатися — дітей тут давно не було. Одна сім’я, яка тут була і мала дітей, перебралась в Копіївку, поближче до школи. Люди старіли, а житлові будинки доглядати не було кому, тому ми переселяли їх до Копіївки, підшуковували їм будинки і потім ховали. І так поступово сталося, що сьогодні тут зареєстровано три людини, а фактично проживає тільки одна жінка», — пояснила староста.

У Щурах немає газу та централізованого водопостачання. Через малу кількість жителів провести комунікації до села не змогли. Будинок Галини Майстер опалюється грубкою. Дрова їй допомагають заготовляти та привозити від старостату.

Пенсію жінка отримує на картку, а зняти гроші допомагають рідні або соціальна працівниця. Сама Галина Майстер зізнається: найбільше їй бракує людей поруч. На подвір’ї є лавка і стіл, але поговорити вже немає з ким.

«Що ж я зроблю, як батьки тут побудувалися і жили. То вже мушу тут сидіти — де подінуся», — каже жінка.

Попри самотність і складні побутові умови, переїжджати з дому, де народилася і прожила все життя, Галина Майстер не планує.

Староста Олена Чорна зазначила, що у громаді готові приймати внутрішньо переміщених осіб, зокрема тих, хто втратив житло через війну. У старостаті сподіваються, що це може дати селу шанс на нове життя.