Новинки від сучасних українських авторів, які ви могли пропустити

СММ-менеджерка та райтерка видавництва Vivat Марина Краснобока зібрала яскраві книги 2026 року, які варто додати до списку бажанок, якщо ви цього ще не встигли зробити.

Євгенія Кужавська «Боги мого краю дуже люблять кров» (Видавництво Vivat)

Поки українська історія вибухає боєм під Крутами і наступом Муравйова, юні кияни дорослішають швидше, ніж встигають замислитися про майбутнє.

Сімнадцятирічна Вероніка Черняхівська стає ученицею експериментального закладу. У Другій українській гімназії хлопці та дівчата навчаються разом. Юна інтелігенція слухає лекції Миколи Зерова, а між уроками пошепки обговорює «Саломею» Оскара Вайлда — ту саму, яку ставлять у напівзакритому «Інтимному театрі» й про яку воліють мовчати вчителі. Та естетика мистецького Києва швидко змінюється тривогою. Війська Муравйова наближаються. У місті один за одним стаються загадкові вбивства. Спіритичні сеанси й таємні ритуали затягують гімназію в містичні пригоди, а болісне усвідомлення неминучої реальності гнітить і ставить перед жорстоким вибором юні душі.

Белетризований історичний детектив з атмосферою dark academia захоплює історією з реальними постатями, київськими локаціями, інтелектуальними артефактами та містикою на тлі визвольних змагань.

Вікторія Белім «Будинок з півнями. Що замовчували в моїй родині» (Видавництво «#книголав»)

Ця книга вже побачила світ і, як і її авторка, нарешті повернулася до України. Вікторія Белім народилася в Києві, проте підліткою разом із батьками емігрувала до США. Революція, початок війни змушують її повернутися на Батьківщину і стають основою книги про пам’ять, тоталітарну систему та українську дійсність.

Події 2014 року пробуджують у Вікторії непереборне бажання повернутися до свого коріння, знайти розгадку таємничого зникнення прадіда в 1930-х та зрозуміти, чому в її сім’ї просять мовчати про минуле. Дівчина будує географію родинної саги разом із тим, як пишеться історія. Рідний Київ охоплений протестами; Крим, де Вікторія вчилася після вибуху на ЧАЕС, зазнає анексії; Харків — місто молодості та кохання бабусі, Донецьк, де працював її батько, Маріуполь, у якому вони з мамою купували вишні — опиняються у вирі бойових дій.

Книга Вікторії Белім стала голосом української реальності за кордоном. «Будинок з півнями. Що замовчували в моїй родині» на прикладі реальної сім’ї показує, як глибоко радянський терор проникав та руйнував родини, осмислює наслідки колективної травми та мовчання як захисту, висвітлює початок сучасної війни та терору.

Ілля Макаренко «Кульбабове місто» («Видавництво 21»)

Рутина підліткового життя не менш сіра, ніж дорослого. Особливо в маленькому містечку.

Шкільні бійки й перше кохання стають чи не єдиною розрадою буденності для Кирила. Він живе в маленькому шахтарському містечку посеред Донбасу. Із варіантів розваг: школа, книжкова точка на ринку та будинок культури. Однак ті події, які сколихнули такий плин життя, аж занадто страшні. Революції, а потім і початок війни поглинають розміреність міста і змушують робити вибір. На долю Кирила та такої ж молоді, як він, випадає болісне прийняття реальності, дорослішання та усвідомлення, за що вони готові боротися.

Книга спочатку тепло повертає до теми дитинства, домівки та «нудного» звичайного життя. А потім кидає в безодню, де війна змінює людей, змушує дорослішати та ухвалювати рішення.

Наталія Оздемір «Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!» (Видавництво «Лабораторія»)

Здавалося, життя сімдесятирічної Софії тихо та мирно згасає у щоденних ритуалах: кава з надбитого горнятка, телевізор, папіроса, киця Анфіса. Аж поки на її порозі не з’явилася незнайома дівчинка. І не почалася війна.

Маленькій Любці пообіцяли: «Ми по тебе скоро приїдемо!». Тепер вона живе з бабцею, яку бачить вперше, б’є її улюблений сервіз та знайомиться з новими друзями. Для Софії ж життя наповнюється непередбачуваним сенсом: зберегти дитину у вирі війни, огорнути турботою та любов’ю дівчинку, що втратила дім, та повірити в диво разом із нею.

Це історія про щиру обіцянку, яку наполегливо намагається зруйнувати війна. Дорослішання в жорстокій реальності все ще може зберегти миті світла й тепла завдяки маленьким вчинкам людяності та любові.

Наталія Довгопол «Шляхи Еврідіки» (Видавництво Vivat)

Український ретелінг античного міфу — і раптом не про богів, а про право на власний голос та книжку. Інтригує?

Віро пише роман під час терапії: нічні кошмари, уривки снів, травматичні спогади — усе стає текстом. Цей роман мав зберігатися в шухляді, однак раптом виходить друком у Греції під чужим іменем. Викрадений не просто сюжет, а прожитий біль. Віро летить до Афін, щоб повернути своє, але місто відповідає холодом і дивними знаками. На стінах з’являються послання: «Еврідіка повинна померти», але чому?

Пригодницький роман з елементами містики порушує досить непоширену тему авторського права. Наталія Довгопол як письменниця вмістила в книжці чимало власного досвіду, переживань та сумнівів, що додали захопливому сюжету правдивої багатошаровості.