Секрет виживання білух Аляски здивував вчених: як і навіщо змінюють партнерів

Невелика популяція білух у Брістольській затоці на Алясці, яка налічує близько 2000 особин, використовує незвичний підхід до розмноження. Як з’ясували вчені, і самці, і самки протягом сезону спаровуються з кількома партнерами — і саме це допомагає виду виживати.

Про це повідомило видання Popular Science.

Через суворі арктичні умови спостерігати за білухами непросто, тому ключову роль відіграли генетичні дані, зібрані за 13 років. Дослідження показало: ця ізольована група дотримується полігінандрної моделі — тобто кожна тварина може мати кількох партнерів у межах одного репродуктивного періоду.

За словами науковців, така система допомагає рівномірніше поширювати гени в межах популяції та знижує ризик близькоспорідненого схрещування. Замість того щоб потомство давали лише кілька домінантних самців, у розмноженні беруть участь багато особин, що підтримує генетичне різноманіття.

Раніше вчені припускали, що білухи мають полігінну модель, коли один самець спаровується з кількома самками. Це здавалося логічним, адже самці значно більші за самок і рідко контактують із матерями з дитинчатами. Проте генетичний аналіз показав іншу картину.

Співавтор дослідження Грег О’Коррі-Кроу пояснює: білухи можуть жити до 80 років і більше, тож їхня репродуктивна стратегія розтягнута в часі. Самці не змагаються агресивно в межах одного сезону, а розподіляють свої зусилля на десятиліття.

З’ясувалося, що самки регулярно змінюють партнерів між сезонами. Така поведінка нагадує «страхування ризиків»: вона допомагає уникати слабких або невідповідних самців і підвищує ймовірність народження здорового потомства. Дослідники наголошують, що вибір самок має таке ж значення для структури популяції, як і конкуренція між самцями.

Тип репродуктивної системи безпосередньо впливає на генетичну стійкість. Для невеликих і ізольованих груп, як у Брістольській затоці, це питання виживання. Полігінандрія допомагає зберігати різноманіття генів і стримує генетичне виснаження, яке загрожує зникаючим видам.

До дослідження долучилися й корінні громади регіону, поєднавши місцеві знання з науковими методами. Це дозволило глибше зрозуміти поведінку білух в умовах кліматичних змін Арктики.

О’Коррі-Кроу підкреслює: популяція все ще залишається вразливою. Втім, виявлені стратегії показують, що у білух є природні механізми стійкості, які дають шанс на їхнє довготривале збереження.

Нагадаємо, серед мільйонів маринованих риб у Луїзіані науковці зберігають унікальну кишенькову акулу. Це єдиний відомий науці представник свого виду.