В NASA хочуть перетворити Сонце на гігантський телескоп — деталі

У новій роботі науковець із NASA описав концепцію місії, яка дозволить застосувати Сонце як гігантську гравітаційну лінзу. Для цього космічний апарат має вийти на відстань близько 650 астрономічних одиниць — у понад чотири рази далі, ніж сьогоднішня межа, якої досягнув Voyager 1.

Про це повідомило видання Iflscience.

Йдеться про використання сонячної гравітаційної лінзи — природного ефекту, коли маса зорі викривляє простір-час і підсилює світло далеких об’єктів. У такій точці можна було б отримувати зображення, недосяжні для жодного сучасного чи перспективного телескопа — аж до можливості розглядати поверхню планет.

Ідею вперше описав інженер фон Рассел Ешлеман ще у 1979 році, наголошуючи, що апарат, розміщений уздовж фокальної лінії Сонця, теоретично здатний вести спостереження та зв’язок на міжзоряних відстанях.

У новій препринтній статті автор Слава Туришев, дослідник Лабораторії реактивного руху NASA, оцінює реальні способи доставити апарат у потрібний регіон. Він розглянув два варіанти — сонячні вітрила та ядерний електричний двигун NEP.

За його розрахунками, апарат на сонячних вітрилах може досягнути 650 а.о. приблизно за 25–40 років. Для цього доведеться виконати маневр із наближенням до Сонця на 0,04–0,08 а.о., щоб отримати необхідне прискорення. Однак така система майже не дозволяє брати велике корисне навантаження і має обмеження з енергоживленням.

Альтернативою є NEP: він повільніший, але може транспортувати значно важчий апарат, а залишки палива забезпечують можливість точного маневрування на фокальній лінії. За поєднанням двох ядерних технологій подолати відстань можна було б менш ніж за 20 років.

Попри перспективність, обидва підходи перебувають на ранньому етапі розробки. Туришев зазначає, що для старту місії у 2035–2040 роках необхідно мати підтвердження можливостей ключових технологій до початку 2030-х. Сонячні вітрила вже тестували у космосі, хоча й не завжди успішно.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що США запустили мільйони мідних голок у космос. Експеримент залишив після себе десятки згустків, які обертаються навколо Землі й нині.