Іранська мозаїка: чи може країна аятол повторити долю СРСР

Загострення на Близькому Сході відвернуло увагу світу від України, залишивши нас сам на сам з проблемами та викликами. Увага світу прикута до Ірану. Навіть українці відволікаються від повітряних тривог і відключень світла, переглядаючи світові новини — чи, бува, не почалася Третя світова.

Але що ж насправді відомо простому українцеві про Іран. З політичної карти світу ми бачимо, що це — величезна країна, 17-та у світі за площею. Її населення — понад 80 млн людей, що вдвічі більше, ніж українців.

Проте пересічний читач, мабуть, сприймає Іран як однорідну етнічну країну. Таку ж помилку робили на Заході у 70–80-х роках щодо СРСР, та й зараз роблять щодо РФ, виносячи за дужки етнічну неоднорідність і національний фактор.

Насправді Іран — це заплутаний вузол з різних народів, релігійних спільнот, розділених кордонами, за більшістю з яких стоять «великі гравці».

ТСН.ua з’ясовував, чи можна сьогодні допускати поділ Ісламської республіки за етнічними ознаками, де саме в Ірані є відцентрові настрої, які історичні прецеденти вже були та які народи проживають у цій країні.

Які народи мешкають в Ірані

Іран — багатоетнічна держава.

• Загалом головна етнічна група, яка становить більшу половину населення — перси.

• Далі йдуть азербайджанці, які проживають на північному заході, ближче до кордону з Азербайджаном.

• На третьому місці курди, що мешкають біля кордону з Туреччиною та Іраком.

• З іншого боку країни, на сході, у східній провінції Белуджистан уздовж усього кордону з Пакистаном мешкають белуджі.

• На узбережжі Каспійського моря — мазендеранці.

• Є ще лури (колишній субетнос курдів), туркмени, кочові племена кашкайців і бахтіарів, невеликі групи вірмен, казахів, євреїв, ассірійців тощо.

Курдські регіони на заході, белуджські території на південному сході, арабські райони на півдні давно мають напружені відносини з центром. У Іранського Азербайджану вони дещо інші. В керівних колах Ірану є чимало впливових осіб, які мають азербайджанське коріння. Навіть ліквідований американцями Алі Хаменеї — за походженням азербайджанець.

Іранський Азербайджан — більший, ніж його незалежний «тезка»

Тому насамперед ми зупинимося детальніше на другій за чисельністю етнічній групі Ірану — азербайджанцях.

Заглибимося в історію. Власне, сам термін Азербайджан історично вживався щодо теперішнього Іранського або Південного Азербайджану. Азербайджанські автори XIX століття не називали Закавказзя Азербайджаном. Територія нинішнього незалежного Азербайджану була відомішою під назвою Арран.

Назва Азербайджан щодо Азербайджанської Республіки була вперше офіційно використана лише 1918 року. Тут схожа історія, як з Карело-Фінською РСР (пізніше АРСР), бо Москва мала плани загарбати всю Фінляндію. Так само радянська влада розраховувала приєднати до свого складу весь історичний Азербайджан. Власне, такі спроби були 1918-го і 1946 року, проте вони зазнали невдачі.

І якщо в незалежному Азербайджані населення трохи більше 10 млн, то в Ірані азербайджанців, за різними даними, від 10 до 20 млн.

Проте наразі між двома групами азербайджанців, які опинилися розділені кордонами, є чимало відмінностей. Роки, проведені в різних державах, не могли не справити вплив. «Бакинські» азербайджанці більш світські через атеїстичну політику СРСР, іранські — більш інтегровані в ісламський світ.

На початку 1990-х чимало політичних і громадських діячів незалежного Азербайджану висловлювалися за необхідність об’єднання всіх азербайджанских земель в одну державу. Водночас і в Ірані зустрічалися такі жі заклики щодо відновлення контролю над Північним (тобто незалежним) Азербайджаном.

2006 року в Іранському Азербайджані спалахнули серйозні хвилювання через карикатуру, яка з’явилася в іранській центральній пресі, що висміювала азербайджанську мову. Акції протесту тривали по всьому північно-західному Ірану протягом десяти днів і переросли в масові заворушення. Під час їх придушення, за офіційними даними, загинуло четверо демонстрантів, 330 було заарештовано.

Чи захоче Алієв стати «об’єднувачем» азербайджанських земель

Реакція офіційного Баку на удари по Ірану була більш ніж стриманою. Президент Азербайджану Ільхам Алієв навіть висловлював співчуття у зв’язку з загибеллю верховного лідера Ірану аятолли Алі Хаменеї.

«Президент Ільхам Алієв зазначив, що завжди згадуватиме з найприємнішими враженнями зустрічі з аятолою Алі Хаменеї, які відбулися під час його візитів до Ірану», — зазначалося на офіційному сайті.

Директор Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов вчора, 4 березня, зауважив, що в соцмережах аккаунти, пов’язані з іранською владою, починають розганяти ворожнечу щодо Азербайджану.

Сьогодні іранські дрони атакували Азербайджан. Внаслідок ударів було поранено двох людей.

У МЗС Азербайджану підтвердили атаку БпЛА та «рішуче засудили» напад Ірану, а також викликали посла країни і висловили йому протест. Міноборони Азербайджану пригрозило, що готове відповісти на дії Ірану.

Крім того, Азербайджан на 12 годин закриває повітряний простір поблизу Ірану. Президент Ільхам Алієв також заявив, що Збройні сили приведені «в стан мобілізації номер один і повинні бути готові до проведення будь-якої операції».

Тегеран відповів у стилі свого російського союзника «іхтамнєт». Не надавши жодних доказів, Іран звинуватив в ударі Ізраїль.

Відносини Баку й Тегерана за останні десятиліття були непростими, навіть виносячи за дужки фактор Іранського Азербайджану. Офіційний Тегеран «загравав» зі стратегічним ворогом Баку — Вірменією.

Як нагадує ВВС, під час Карабаського конфлікту 2020 року Іран підтягував свої війська до кордону з двома країнами. Тоді Іран не закрив свій кордон з Вірменією, а з нього через територію Вірменії до Нагірного Карабаху йшли вантажі. Були випадки, коли Азербайджан затримував іранських водіїв, які прямували туди. А у війні в Карабаху 2020 року Азербайджан отримував зброю з Ізраїлю, який Іран вважає одним зі своїх головних ворогів. Після закінчення другої карабаської війни обидві країни кілька разів проводили військові навчання на кордоні одна з одною.

Чи захоче очільник Азербайджану Алієв скористатися ситуацію і завдати удару по Ірану, питання залишається відкритим.

Що стосується незалежності Іранського Азербайджану чи його приєднання до північних «родичів», більшість експертів сходиться на думці, що наразі цього не буде. Максимум — широка автономія.

Коли все стає погано, Захід звертається до курдів

Курди — один з найбільших бездержавних народів світу.

Туреччина, Сирія, Ірак та Іран є домівкою для великих курдських громад, кожна з яких прагне різних ступенів незалежності.

Сьогодні у ЗМІ з’явилася інформація, що збройні формування курдів, які базуються в Іраку, перейшли в наступ проти сил іранського режиму. На цьому тлі Туреччина заявила 5 березня, що стежить за діями іранської курдської PJAK (Партія вільного життя Курдистану). Курди — непримиренний ворог Анкари.

Курди в Іраку мають найстійкішу політичну структуру зі статусом широкої автономії. За інформацією американського видання Axios, іракським курдам надають підтримку ЦРУ та ізраїльський Моссад. Проте курдське медіа Rudaw із посиланням на джерела в опозиційних курдських групах спростовує наступ на Іран.

Журналістка Манане Абашидзе пояснює, чому ймовірна наземна операція в Ірані силами курдів може виявитися тим тригером, який остаточне перекине режим аятол.

«Американці неодноразово використовували курдів як тактичний інструмент: в Іраку проти Саддама, в Сирії — проти ІДІЛ у боротьбі з іранським впливом. Але щоразу, коли виникала потреба домовитися з Анкарою чи Багдадом, курдське питання „заморожувалося“. У Сирії це було наочно: курди стали головною наземною силою проти ІДІЛ, а потім опинилися під ударами турецької армії. І зараз у Дамаску влада контролює Ахмед аш-Шараа. Для нього сильна курдська автономія — це потенційний розпад Сирії», — пояснює журналістка.

Вона пояснила, що більшість країн Близького Сходу боїться появи незалежного об’єднаного Курдистану.

«Держава Курдистан — табуйована тема. Всі обговорюють палестинську державу. Але майже ніхто всерйоз не говорить про Курдистан. Тому що Іран проти, Туреччина проти, Ірак проти, Сирія проти, країни Перської затоки побоюються прецеденту, а Захід боїться нового перекроювання карти. Єдиний гравець, якому стратегічно міг би бути вигідним незалежний Курдистан — це Ізраїль. Але навіть для нього це ризик дестабілізації всього регіону», — пояснила Абашидзе.

На її думку, наразі говорити про незалежний Курдистан зарано.

У Мережі також активно обговорюють, чи скористаються курди сприятливим для себе моментом нестабільності в Ірані.

Ще одна потенційна країна на карті світу — Белуджистан

Белуджі — ще один бездержавний народ, розділений між Іраном, Пакистаном та Афганістаном. Белуджі — суніти, на відміну від більшості жителів Ірану — шиїтів. Белуджистан — найбільш економічно нерозвинена провінція Ірану. Більшість населення регіону живе за межею бідності. Тому в регіоні часто спалахують конфлікти низької інтенсивності, теракти й заворушення.

«Джейш аль-Адль» у Пакистані та «Визвольна армія Белуджистану» в Ірані — це дві воєнізовані організації, які виступають за національне самовизначення народу белуджі.

Так, лише 5 лютого пакистанська армія оголосила про завершення тижневої операції проти «сепаратистів» у провінції Белуджистан.

Активно протестували й белуджі Ірану проти режиму аятол. Проте бідність і нестабільність регіону викликає сумніви в можливості подальшого самостійного політичного життя.

«Пакистан має той самий белуджський сепаратизм у своїй провінції Белуджистан. Тому Ісламабад радше допоможе Тегерану стримувати повстанців, ніж підтримає їх. До того ж саме через пакистанський Белуджистан проходить шлях Китаю до Індійського океану, тож Пекін теж прагне стабільності», — розмірковує український політик і громадський діяч Олександр Бригинець.

Нафтова «перлина» Ірану

У провінції Хузестан (Арабістан), що межує з Іраком, зосереджена основна маса іранських арабів. За різними оцінками, 80–87% нафтовидобутку Ірану — саме з цієї провінції. Проте араби Ірану шиїти, а не суніти, на відміну від решти цього етносу. Тому навряд чи їм варто сподіватися на підтримку своїх багатих сусідів.

Інші

Є ще в Ірані цікаві для багатьох етнографів гебри, що сповідують зороастризм — релігію, давнішу за іслам і християнство. Проте число зороастрійців в Ірані становить лише близько 45 000 осіб, і попри свою автентичність, вони не відіграють значної ролі в політичному житті.

Серед інших менших Ірану варто звернути увагу ще на туркменів. Їх у країні налічується 1 млн, водночас у самому Тукменістані — близько 6,5 млн.

Під час Ісламської революції 1979 року туркмени та іранські казахи регіону Туркменсахри вимагали тюркської автономії, але так і не отримали її. Після здобуття незалежності Туркменістану на початку 1990-х спостерігалося деяке культурне піднесення у середовищі іранських туркмен. Проте наразі вони дедалі більше асимілюються з персами.

Наразі офіційний Ашгабат зберігає нейтралітет та уникає будь-якої зовнішньополітичної риторики.

Приклад для РФ

Розпад Ірану за етнічним принципом експерти називають малоймовірним, принаймні зараз. Західні держави бояться ефекту «доміно» в країнах Азії та Африки, державні межі яких часто різняться з етнічними.

Є тут і фактор Китаю, який має непокірних уйгурів та кардинально відмінний від решти Китаю південь. Часто діалекти китайської мови вважають окремими мовами. Лише авторитарна влада Пекіна стирає ці відмінності.

І, звісно, ми не можемо не згадати про Росію, адже якщо вдасться іранським курдам чи азербайджанцям, то чому не може вдатися народам Кавказу, башкирам, казанським татарам, якутам чи тувинцям. І Москва це добре усвідомлює.

Раніше ТСН.ua з’ясовував, чи стане Китай на захист Тегерана, щоб Захід не вибив ще одного тоталітарного союзника Москви й Пекіна, та що робитиме Сі Цзіньпін.