Дві ложки юшки та тортури: звільнений з полону воїн шокував, яка його катували у РФ

Історію родини Романів знає чи не вся Україна. Пан Іван та пані Галина протягом року не пропустили жодного обміну, зустрічаючи тисячі чужих синів, аби нарешті почути заповітне: «Ваш Ваня вдома». Два тижні тому їхній єдиний син повернувся з російського пекла, де пробув три з половиною роки. Після карантину родина нарешті остаточно об’єдналася.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Неллі Ковальської.

Шлях додому завдовжки у три роки

Аби обійняти сина вже не через скло лікарні, батьки здолали сотні кілометрів із рідної Чернігівщини на Вінниччину. Два тижні тому відео, де пан Іван отримує СМС про повернення сина, розірвало мережу. Сьогодні ж — жодних екранів, лише живі обійми.

Ваня першим ділом збігав у перукарню. Три роки в російських тюрмах його голили налисо, тож понад усе хотілося просто привести себе до ладу. Поряд із ним — син Сашко. Коли тато пішов на війну, він був зовсім малим. Тепер — ледь впізнає, але не відходить ні на крок.

4 роки без керма: перша поїздка на волі

Найбільша пристрасть Івана — машини. Він зізнається: за 4 роки за кермом не сидів, тож щойно побачив автівку друзів — очі загорілися.

За кермом Іван нарешті посміхається. Каже, психолог запевнив: «У мене взагалі все добре». А вижити в полоні допомогла одна-єдина мрія.

Іван Роман: «З малим хочу в Діснейленд. Вигадав це два роки тому, щоб легше було виживати. Треба було жити для малого і вижити любою ціною».

Географія катувань: від Горлівки до Алтаю

Шлях Івана до війська був непростим: у рідному Чернігові його не взяли через титанову пластину в руці. Він поїхав на Закарпаття, «зробив» печатку в ВЛК і пішов служити. Провоював лише 5 місяців.

За три з половиною роки він об’їхав усю Росію. Горлівка, потім Бійськ (Алтайський край), і нарешті — Вязьма під Смоленськом.

Іван Роман про полон: «Там, де багато б’ють. Прокидаєшся, їси і чекаєш на „перевірку“, де отримуєш на горіхи. Якщо прогулянка чи баня — і туди, і назад із побоями. Але звикаєш, і вже пофіг. Особливо шокер — можна з усіх сторін бити, вже не відчуваєш. У Бійську давали дві ложки юшки, якби не хліб — повмирали б».

Найважче, каже боєць, було дивитися новини. Коли по телевізору казали, що обміняли тисячу людей, а ти знову залишався в камері — «це був просто жах».

Повернення додому

Перед самим Новим роком у камері провели опитування — хто готовий на обмін. 2 жовтня Івана завантажили в автозак.

Іван Роман: «Нас довго везли, очі зав’язані, руки теж. Виходив останній, якийсь неруський взяв під руки і каже: „Знаєш, брат, куда летиш? Домой летиш!“. Тоді я все зрозумів. А коли біля кордону побачив людей із прапорами вздовж доріг — просто розплакався».

Застілля вдома

Удома Івана чекав стіл, який тато готував за «спецзамовленням». Усе, про що Ваня марив у холодних камерах Алтаю: мамина ковбаса, сало, млинці, салат «Шуба» і запечений гусак.

Попри суворе виховання в дитинстві, саме полон допоміг батькові й сину зрозуміти справжню ціну їхньої любові. Тепер у планах — лише життя.

Нагадаємо, 5 лютого, додому повернулися 157 полонених українців. Батько Іван Роман дізнався, що його син звільнений, і не зміг стримати емоцій.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ТСН 20:00 новини 20 лютого. Столичні заклади можуть МАСОВО закритися? Угорщина блокує кредит від ЄС