Чому заміжні жінки століттями ховали волосся і що насправді за цим стояло: вся правда про головні убори

Чи то намітка, чи каптур, чи невеликий мереживний чепець — щойно ви казали «так», ваше волосся фактично ставало прихованим. Але чому заміжні західні жінки так були одержимі цим? Це була просто скромність? Релігія? Розібратися у цьому пропонує історикиня Емі Боїнгтон.

У доіндустріальному світі жіноче волосся сприймалося не просто як волосся — його вважали однією з найспокусливіших рис жінки. Тому незаміжні дівчата та жінки носили довге розпущене волосся. Це сигналізувало, що вони доступні для шлюбу. Але щойно жінка виходила заміж, вона починала його покривати. У християнстві покриття волосся вважалося проявом скромності.

Це також показувало, що жінка є побожною, але водночас і її соціальний статус. Протягом історії більшість жінок прагнули вийти заміж — це давало їм соціальний статус і безпеку. Тому після шлюбу вони хотіли показати всьому світу, що досягли цього. Але справа була не лише в моралі, релігії чи статусі. Були й практичні причини — гігієна та зручність. У світі відкритого вогню, сажі, диму та вошей миття волосся було великою подією, тому це робили не так часто, як ми сьогодні. І тому лляний чепець став найкращим другом жінки. Він діяв як захисний бар’єр між волоссям і жиром, димом та брудом повсякденного життя.

Для жінок, що працювали це було ще важливіше. Але, звісно, окрім практичності, мода швидко взяла гору. Протягом історії головні убори стали одним із найважливіших способів для жінок виражати свій стиль і багатство.

І поступово покривання голови перестало бути суто маркером шлюбу й стало питанням моди та статусу. І, звісно, волосся почало більше відкриватися, особливо у 16 столітті з французьким каптуром. До 17 століття покривання волосся у заміжніх жінок уже не було популярним.

Але цікаво, що у 19 столітті головні убори для заміжніх жінок знову стали популярними і вони повернулися у вигляді скромного мереживного чепця.