"Дякую" чи "спасибі": як правильно сказати українською — пояснення філологині

В українському суспільстві тривають дискусії щодо того, як правильно дякувати: використовувати звичне «дякую» чи «спасибі», яке багато хто помилково вважає русизмом. Мовознавці та класики літератури мають свою відповідь на це питання, що ґрунтується на багатовіковій історії мови.

Про це розповіла філологиня Аліна Острозька.

Слово «спасибі» з’явилося в українських писемних пам’ятках ще у XVI столітті. Філологиня пояснює, що воно має глибоке коріння і походить від вислову «спаси, Боже» (або «спаси Біг»), який з часом злився в одне слово.

«За своїм походженням „спасибі“ — спільнослов’янське, а отже, це не калька з російської мови, як іноді помилково вважають», — наголошує Острозька.

Варто зазначити, що це слово зафіксоване у Словнику Бориса Грінченка — виданні, у якому свідомо уникали росіянізмів. Крім того, «спасибі» активно вживали українські класики, а в народній мові досі збереглося безліч фразеологізмів із цим словом.

Слово «дякую» є ще давнішим за «спасибі». Хоча деякі дослідники пов’язують його з німецьким «danke», яке потрапило до української через польську мову, насправді його витоки значно глибші. Мовознавці стверджують, що коріння цього слова сягає часів Римської імперії.

Сьогодні ареал поширення слова «дякую» надзвичайно широкий — воно присутнє майже в усіх індоєвропейських мовах. Саме тому його вважають словом спільноєвропейського походження.

Про важливість розуміння етимології цих слів неодноразово наголошували відомі експерти: Олександр Авраменко, Юлія Мороз, Олександр Пономарів та Роксолана Зорівчак.

Яке б слово ви не обрали — «дякую» чи «спасибі» — обидва вони є органічними для української мови та мають багату історію.

Нагадаємо, в різних регіонах України побутують власні діалектизми, які можуть бути незрозумілими для мешканців інших областей. Одним із таких слів є «калабанчик» — так у деяких регіонах називають невеликий контейнер або судочок для їжі, який беруть із собою на роботу чи навчання.

Окрім цього, українці використовують й інші локальні назви: зокрема, на Донеччині поширені слова «тормозок» (їжа на роботу, особливо до шахти) та «мармід» (посуд для обіду).