Донбас був лише прикриттям: історик розкрив особисті мотиви Путіна напасти на Україну

Сподіватися на те, що амбіції Кремля обмежуються адміністративними кордонами Донецької та Луганської областей — небезпечна ілюзія. Володимир Путін розглядає Донбас виключно як інструмент, натомість його стратегічна мета охоплює повний контроль над Україною, включно з головними містами півдня та сходу.

Про це для «24 Каналу» заявив історик і професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

Які міста під загрозою

На думку експерта, зводити плани російського диктатора лише до «звільнення Донбасу» помилково. Цей регіон має для Москви хіба що символічне значення, але в геополітичній грі Путіна він залишається другорядним.

«Для нього Донбас не має значення. Може, символічно має значення. Але це мала розмінна монета, тому що його план був набагато більший — Одеса, Дніпро, Харків, повний контроль над українськими територіями», — наголосив історик.

Грицак переконаний: навіть якщо Росія буде змушена піти на тимчасове перемир’я через виснаження ресурсів або ситуацію на фронті, це не означатиме відмови від стратегічних намірів.

«Наївно думати, що Путін припинить війну проти України», — підкреслив професор.

Три приниження диктатора

Для розуміння логіки дій Кремля варто аналізувати не лише раціональні політичні розрахунки, а й психологічний портрет російського лідера. Ярослав Грицак зазначає, що ставлення Путіна до України базується на глибокій особистій образі та відчутті приниження, яке він переживав тричі за останні два десятиліття.

Першою подією, за словами історика, стала Помаранчева революція 2004 року, коли українці вперше масово відстояли свій вибір всупереч сценарію Москви.

Другою — Революція гідності 2014 року, яка остаточно розвернула Україну в бік Європи. Третьою — провал бліцкригу 2022 року, коли план «Київ за три дні» розбився об опір українського народу.

«Путін вважає, що його принизили як лідера. І принизили тричі. Його ставлення до України — це одержимість, одержима ненависть. Він хоче помститися і не забуває того, що сталося», — пояснив Грицак.

Чому перемир’я — не кінець війни

Саме емоційна складова та жага помсти роблять цей конфлікт затяжним. Логіка дій Путіна виходить за межі раціонального, що ускладнює будь-які прогнози.

«Я не вірю в швидке закінчення цієї війни. Перемир’я може бути, але це не означає її завершення», — резюмував історик.

На його думку, головне завдання України зараз — не допустити перекладання цього конфлікту на плечі наступних поколінь, адже загроза з боку Росії зберігатиметься доти, доки Кремль не позбудеться своїх імперських амбіцій.

Нагадаємо, раніше видання BILD із посиланням на голову Служби зовнішньої розвідки Естонії Каупо Розіна повідомляло, що російське керівництво навмисно затягує процес мирних переговорів, не маючи наміру вести реальний діалог щодо завершення війни в Україні.

За даними естонської розвідки, у Кремлі розглядають дипломатичні контакти насамперед як інструмент маніпуляції. Внутрішні обговорення російських еліт, за інформацією Розіна, зосереджені не на пошуку компромісу, а на тому, як використати переговорний процес для введення партнерів в оману та виграшу часу.

Йдеться про створення ілюзії діалогу, що дозволяє Москві перегруповувати сили та уникати конкретних кроків до деескалації. Водночас, за оцінкою розвідки, Володимир Путін продовжує розраховувати на можливість досягнення військових цілей шляхом затяжної війни на виснаження.

Такий підхід, як зазначалося, свідчить про готовність Кремля продовжувати бойові дії попри економічні втрати та значні людські ресурси, задіяні у війні.