Таємна місія для королівської родини: як створювали нову хрестильну сукню Віндзорів

Королівська хрестильна сукня, яку понад 160 років передавали від покоління до покоління, зрештою стала настільки крихкою, що її довелося сховати від подальшого використання. Тоді для неї створили точну копію — вручну, з мережива і атласу. На виготовлення нової пішло дев’ять місяців, а працювала над нею Анджела Келлі — кравчиня та модистка, яка обіймала посаду особистого помічника та старшого костюмера королеви Єлизавети II.

Історією цієї делікатної місії вона поділилася у своїх мемуарах The Other Side of the Coin: The Queen, the Dresser and the Wardrobe.

Сукня, якій понад 160 років

Оригінальну королівську хрестильну сукню вперше використали 1841 року — на хрещенні принцеси Вікторії, старшої доньки королеви Великої Британії Вікторії. Її пошили зі шовку зі Спіталфілдса та оздобили складним гонітонським мереживом. Виріб був настільки тонким і делікатним, що після хрещень його традиційно не прали. Допускалося лише обережне очищення окремих плям свіжою джерельною водою.

За понад 160 років сукню встигли одягнути 62 члени королівської родини. Однак час не пошкодував навіть цієї королівської реліквії і після хрещення леді Луїзи Віндзор 2004 року Анджела помітила, що тканина вже мала численні зачепи від браслетів і годинників, а також плями, що накопичилися за десятиліття.

Коли сукню готували до зберігання, вона попередила королеву, що якщо реліквію використати ще раз, вона може стати невідновною. Саме тоді Єлизавета II запропонувала створити копію — для майбутніх королівських хрещень, а оригінал назавжди зберегти, як сімейну реліквію.

Таємний проєкт

Завдання потрібно було тримати в суворій таємниці і оскільки тоді у королівській родині не очікувалося народження дітей, майстрині мали кілька місяців на пошук матеріалів і кропітку роботу.

Перш ніж замовляти нове мереживо, необхідно було досконало вивчити оригінал. Анджела Келлі звільнила робочий простір свого кабінету, залишивши лише великий стіл, і обережно розклала на ньому старовинну сукню.

«Моя перша думка була: це найпрекрасніший одяг, який я коли-небудь бачила. Деталі, вкладені в різні частини мережива, були неймовірними, особливо якщо врахувати, що на виготовлення одного квадратного дюйма (близько 6,5 см — ред.) гонітонського мережива може піти десять годин. Вражала й сама кількість мережива — його делікатно складали, щоб створити ефект пишної спідниці під розкішним ліфом і рукавами. За тогочасних умов — з огляду на доступне освітлення та інші робочі обставини — на її виготовлення знадобився б щонайменше рік, а можливо, навіть вісімнадцять місяців», — розповіла Анджела.

Вважалося, що фасон хрестильної сукні був натхненний весільною сукнею королеви Вікторії. Щоб майбутня копія була максимально точною, Анджела вручну зняла всі необхідні мірки. Вона визначила центральну точку сукні, її довжину — 70 сантиметрів — а потім розділила конструкцію на п’ять частин і сантиметр за сантиметром записала всі параметри. Ці вимірювання мали стати не лише основою для нової сукні, а й своєрідним технічним архівом.

«Було боляче бачити, як така прекрасна річ руйнується з часом, і я твердо вирішила створити щось таке ж чудове, що зможуть носити ще багато майбутніх поколінь», — розповідала майстриня.

Пошуки мережива

Найскладнішим завданням став пошук майстрів, які могли б відтворити основне мереживо. Спочатку Келлі звернулася до відомої британської компанії, але її представники не виявили особливого інтересу до замовлення і назвали надзвичайно високу ціну.

Тоді Келлі звернулася до невеликої сімейної компанії Vema в Італії, яка спеціалізувалася на високоякісному мереживі та вишивці, однак італійські майстри хотіли спочатку побачити оригінал. Анджела привезла сукню до Італії загорнутою в численні аркуші тонкого паперу і захованою у великій сумці.

За її словами, для нової сукні потрібно було виготовити близько трьох метрів мережива, а залишок планували зберегти як запас для майбутніх ремонтів. Після узгодження всіх деталей команда повернулася до Великої Британії, де почалася наступна частина роботи — пошук матеріалів для ліфа, рукавів та оздоблення.

Інше мереживо, яке мало поєднуватися з італійським, не підходило за кольором, тому Анджела і її команда вдалися до несподіваного рішення — пофарбувати їх чаєм. Кожен шматочок мережива клали в невелику миску з прохолодною водою та чайним пакетиком і залишали приблизно на п’ять хвилин. Колір постійно перевіряли, поки він не ставав максимально схожим на відтінок оригіналу. Для фарбування використали йоркширський чай. Така сама процедура фарбування знадобилася і для атласу duchesse, який мав лежати під мереживною спідницею.

Сукню зробили більшою

Нову версію сукні вирішили зробити трохи більшою, ніж оригінал. Причина була практичною: сучасні немовлята в середньому народжуються трохи більшими, ніж діти в 19 столітті.

Після того як усі матеріали були готові, почалася найскладніша частина — ручне складання виробу. Протягом усього процесу Анджела звітувала Єлизаветі.

«На кожному етапі роботи я показувала Королеві наш прогрес: спочатку ліф, потім рукави, пришиті до ліфа, далі спідницю з нижніми шарами і, нарешті, повністю готову сукню. Її Величність дуже цікавилася тим, як просувається робота. Роботи було так багато — складної та надзвичайно тонкої, — що ми всі відчули величезне полегшення, коли сукня нарешті була завершена», — писала вона.

Від першого вимірювання до останнього стібка минуло рівно дев’ять місяців — майже символічний термін для сукні, призначеної для новонароджених.

Нова хрестильна сукня невдовзі стала частиною сучасної історії королівської родини і її вже носили: Джеймс, син графа та графині Вессекських; Саванна та Айла Філліпс, діти Пітера Філліпса (сина принцеси Анни); Мод Віндзор, донька лорда Фредеріка Віндзора; Міа та Лена Тіндалл, доньки Зари (доньки принцеси Анни); принц Джордж, принцеса Шарлотта та принц Луї, діти герцога й герцогині Кембриджських; Арчі Гаррісон Маунтбеттен-Віндзор, син герцога та герцогині Сассекських.