Чому після страшного фільму та атракціонів хочеться обійматися

Видання PsyPost розповіло, що побачення у моторошному квесті іноді працює краще за вечерю зі свічками, а спільний сміх після страшного фільму може несподівано перетворитися на новий рівень близькості.

Люди — істоти соціальні, нам життєво необхідні зв’язки, підтримка та відчуття приналежності. Саме тому спільні емоції так сильно впливають на стосунки. Разом сміятися на концерті, плакати над фільмом або переживати спортивний матч — усе це підсилює емоційну близькість.

Але зі страхом усе ще цікавіше, у небезпечних або напружених ситуаціях люди інстинктивно шукають компанію інших. Мозок буквально програмує нас переживати загрозу не наодинці. Ба більше, страх може синхронізувати реакції людей, серцебиття, емоції та навіть поведінку у групі.

Саме це вирішили дослідити психологи у новій роботі, опублікованій у журналі Emotion Їх зацікавило, чи можуть контрольований «безпечний» страх, наприклад, кімнати жахів або горор атракціони, зміцнювати стосунки.

Чому нас тягне до «безпечного страху»

Щороку мільйони людей добровільно шукають адреналін і дивляться горори, катаються на екстремальних атракціонах або проходять моторошні квести.

Дослідниця Джейн Вайлі, яка працювала над проєктом, зізналася, що і вона, і її науковий керівник — великі фанати горор культури. Саме особисті історії підштовхнули їх вивчати тему глибше. Вони неодноразово помічали, як спільно пережитий страх несподівано зближує людей.

Щоб перевірити це на практиці, психологи кілька сезонів поспіль проводили дослідження у великому американському атракціоні жахів із повним зануренням. Учасники проходили кімнати страху, після чого відповідали на запитання про свої емоції та стосунки з людьми, з якими прийшли.

Результати дослідження

Люди, які переживали сильніший страх, частіше говорили, що відчувають себе ближчими до друзів, партнерів або навіть малознайомих людей у своїй компанії.

Особливо важливими виявилися фізичний контакт — тримання за руку, обійми, спілкування під час страшного досвіду та спільне задоволення від пригоди. Цікаво, що ефект працював не лише для близьких друзів чи партнерів. Навіть люди, які почувалися найменш близькими одне до одного, після атракціону часто повідомляли про покращення контакту.

Майже половина учасників зазначила, що стала ближчою до людини, з якою мала найслабший зв’язок у компанії. А понад половина відчула, що вся група стала згуртованішою.

Страх не «ремонтує» стосунки

Найнеочікуваніший висновок дослідження полягав у тому, що сама кімната жахів не створює автоматичного дива. Коли вчені намагалися виміряти зміни у близькості до та після атракціону, цифри змінювалися дуже незначно. І лише після додаткових інтерв’ю стало зрозуміло чому.

Справжнє зближення відбувається не під час переляку, а після нього. Саме обговорення пережитого, як от жарти дорогою додому, спільні спогади про найстрашніші моменти чи сміх, допомагають емоціям перетворитися на відчуття близькості.

Психологи називають це емоційним осмисленням досвіду після події. Інакше кажучи, страх створює емоційне «вікно», але наповнюється воно вже комунікацією.

Психологія страху

Страх автоматично робить людину вразливішою, а вразливість — один із головних інструментів емоційної близькості. Коли поруч у цей момент є хтось, хто підтримує, сміється разом із вами, бере за руку та не висміює ваші реакції, мозок фіксує це як безпечний соціальний контакт.

Фактично екстремальні розваги стають своєрідним тестом для стосунків. Якщо партнер або друг реагує з теплом і гумором, зв’язок посилюється. Якщо ж людина висміює, ігнорує страх або поводиться агресивно, ефект може бути протилежним.

Тож можна сказати, що близькість народжується не лише у комфорті. Іноді саме сильні емоції, навіть страх, допомагають людям глибше відчути зв’язок одне з одним. Але ключовий секрет зовсім не у самому переляку. Важливо те, що відбувається після, а саме, розмови до ночі, спільний сміх, переказування деталей і відчуття підтримки поруч.