Вона може жити 400 років: вчені розкрили, як гренландська акула обманює старість

Міжнародна група дослідників під керівництвом вченого Університету Токіо Сіґехару Кіношіти зібрала найповніший на сьогодні геном гренландської акули — і виявила два раніше невідомі генетичні механізми, які, імовірно, допомагають цій тварині жити до 400 років і при цьому не хворіти на рак. Дослідження опубліковане у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Про це пише IFLScience.

Найстаріший хребетний планети

Гренландська акула — абсолютний рекордсмен серед хребетних тварин за тривалістю життя. Радіовуглецеве датування свідчить, що окремі особини доживають до 400 років, хоча похибка методу може становити близько 100 років в обидва боки. Для порівняння — галапагоська черепаха і гренландський кит, теж довгожителі, живуть близько 200 років.

Ця акула мешкає в холодних водах північної Атлантики та Арктики, витримує температури до -1,1°C і занурюється на глибину до 3 000 метрів. Росте вона надзвичайно повільно — приблизно 1 сантиметр на рік, а статевої зрілості досягає лише у віці близько 170 років.

Особливо дивує те, що попри велетенські розміри — понад 6 метрів — і таку тривалість життя, гренландські акули статистично мали б бути буквально всіяні пухлинами. Проте вони майже не хворіють на рак, що вказує на наявність потужних генетичних механізмів захисту.

Два нові ключі до безсмертя

Геном гренландської акули — завдання не з легких: він містить 6,5 мільярда пар основ, що вдвічі більше за людський, і переповнений повторами. Попри це, команді Кіношіти вдалось зібрати найповнішу версію геному — вона охоплює 96,7% ДНК тварини.

Перша знахідка пов’язана з білком гістоном H1.0, який «упаковує» ДНК усередині клітини. Вчені виявили в ньому унікальну заміну: амінокислота лізин замінена на аргінін. Обидві амінокислоти здатні притягувати до себе ДНК, але лізин може «вимикати» своє притягання, а аргінін — ні. Дослідники припускають, що завдяки цьому акула підтримує ДНК у щільнішій, стабільнішій конфігурації, що чинить опір тому хаосу в геномі, який є характерною ознакою старіння у більшості хребетних.

Друга знахідка стосується феррoптозу — різновиду загибелі клітин, яку запускає надлишок заліза. Виявилось, що гренландська акула має 59 копій гена FTH1b, пов’язаного з білком феритином, що утримує залізо в безпечному стані. Це значно більше, ніж у будь-якого іншого дослідженого виду акул.

«Ми вважаємо, що це дає гренландській акулі незвичайно потужну здатність контролювати загибель клітин — потенційно захищаючи здорову тканину і водночас дозволяючи усувати пошкоджені або ракові клітини», — пояснюють автори дослідження.

Гіпотези поки що чекають на підтвердження

Вчені застерігають від надто поспішних висновків: обидва механізми наразі залишаються гіпотетичними. Висновки зроблено виключно на основі аналізу геномної послідовності, а не реальних експериментів із живими клітинами. Щоб підтвердити, як саме ці гени працюють на практиці, знадобляться додаткові дослідження.

Проте сама по собі якість зібраного геному вже є важливим кроком вперед — попередні дві спроби зібрати геном гренландської акули залишили чимало прогалин. Нова версія перекриває 96,7% ДНК тварини і стає найнадійнішою базою для майбутніх досліджень старіння — і не лише у акул.

Нагадаємо, люди втратили здатність жити довше через динозаврів. Науковці припускають, що наші предки-ссавці втратили гени довголіття через необхідність швидко розмножуватися та виживати в епоху домінування доісторичних гігантів.